Небезпеку Оттолонської Порти відчула окрім Австрії і Іспанія. Напередодні турецького наступу на території Північної Америки, Іспанія володіла опорними пунктами в Тунісі, Тлемсені і Алжирі. Було чітко видно, що для скинення іспанської гегемонії, правителі цих земель постараються спертися на допомогу “братів по вірі” – турків. Карл намагаючись перетворити Західне середземномор’я у внутрішнє озеро Іспанії і першкодити нападам тулійського бея на Італію, очолив експедицію проти Тунісу, взявши у 1535 році місто, перетворивши його у опорний пункт на Африканському узбережжі.

У відповід на ці рішучі дії в 1535 році було Заключено постійний договір між Портою і Францією, де французам також надавалися права вільної торгівлі по всій імперії. Заключення цього союзу було важливою подією. Це означало, що Франція залишалаєдиний фронт Європейських держав, спрямованих проти Туреччини. Цей пакт поклав початок її претензіям на роль захисника християн, що перебували під турецьким правлінням. За договором французи мали понести удар в Північній Італії, а турки в Південні Італії, через Албанію і Адріатику (30, 114).

На противагу Габсбурги, Венеція і папа заключили союз “Святу лігу”, вирішивши нанести вирішальний удар на морі. Об’єнаний іспано-венеціанський флот під командою Андреа Доріа потерпів поразку в 1538 році біля міста Превезе від сил турецького флоу. Від тепер турки безумовно заволоділи усім Східним Середземномор’ям.

Одночасно відбулась зустіч турків і іспанців по території Алжиру. Ситуація ускладнилась вступом у суперечку на стороні турків третьої сили – північноафриканських піратів (реїсів). Морські успіи турків і розгром іспанців під стінами Алжиру в 1514 році різко змінив співвідношення сил на морі, що призвело до встановлення турецького панування і в західному середземномор’ї (30, 113-115).

Війська Фердинанда спробували завоювати місто Ессег, що було важливим пунктом у Угорщині, для походів ???, однак, зазнали поразки біля Горіана. Тепер не мав значення Вородський мир із Запольлі, укладений з Фердинандом у лютому 1538 року, за яким у випадку смерті Запольі, влада в Угорщині мала перейти до Габсбургів. Умови договору не було дотримано, бо прихильники Запольлі призначили після смерті у 1540 році королем його сина Яноша Жигмонта. Дві спроби Фердинанда завоювати місто Офен зазнали невдачі. Від тепер турки остаточно утвердилися у центральній Угорщині, а після невдалого контрудару маркграфа Йоахима Бранденбурзького у 1542 році завоювали найважливіші міста між озером Балатон і рікою Тисою (6,185). Одночасно оттолонський флот об’єднавшись з французьким, взяв в облогу Ніццу. Однак в цей час вже відчуається спад турецького натиску через погіршення відносин на сході з Іраном.

На цей час вже виокремився поділ Угорщини на три частини, що став фундаментальним на півторастоліття. Королівська Угорщина охоплювала Північно-Західну Хорватію і деморкаційні угорські області на захід від озера Балатон. Північно-Східна Угорщина була володінням Запольлі, пізніше повелителів Семигорщини. А центральнна Угорщина з 1551 року із Теменським Банотом включно, підпорядковувалась як власне турецькій ??? (19, 185).

Ще одною державою, яка могла утворити союз і унію Центральноєвропейських держав була Польща. При умовах турецької агресії актуальності набирала проблема польсько-угорсько-чеського союзу. Перед Польщею відкривалась можливість очолити боротьбу. Якщо б Польщі вдалося зіграти цю роль, австрійські Габсбурги нікоди б не змоли стати на чолі багатонаціональної держави в басейні Дунаю. Але такий шлях був можливий тільки у випадку, якби поляки відмовилися від політики східної експансії і тому інкорпорації Литви.

Тому і закінчилась невдачею спроба формування союзу, навіть коли на престолах Чехії ( з 1417р.) і Угорщини (1490р.) опинився представник династії Ягеллонів – старший син Казимира ІV – Володистав. Однак поляки не підтримали цієї ідеї, навпаки Варшава звертала головну увагу на Схід, бо з смертю в 1492 році Казимира Ягеллоченжа польсько-литовська унія була розірвана (16, 168-169).

Прогабсбурську політику у Польщі проводили два дуже впливові урядовці – коронний канцлер Криштоф Шидловський та підканцлер Томицький. Після їх сметрі, королева Бана, що завжди вороже ставилася до Габсбургів, переконала Сигізмунда виати їх дочку Ізабеллу за Яноша Запольлі і робили все щоб забезпечити підтримку його снові Жигмонту. Син Сігізмунда, Сігізмунд-Август, після смерті своєї дружини Єлизавети ,одружвся з Барбарою Родзивіл, що викликало шалену оппозицію з боку шляхти. В підсумку для протидії шляхті він став шукати підтримки у Габсбургів. У 1549 році через рік після сходження на трон, уклав з Фердинандом угоду, що містила зобов’язання кожної з сторін не підтримувати ворогів іншої. Так Польща Обрала прогабсбурський шлях (7,387).

40-і роки ХVІ ст. були важкими для Карла V. Не маючи – Шмалькоденського союзу, Франції і турків, він став шляхів для заключення миру з Стамбулом, що вів в цей час війну з Іраном. Для ситуації, що склалася, є характерним епізод, що відбувся на Рейхстазі в Шпейєрі у 1544році. У відповідь на заклик Карла V почати війну проти ворогів