В березні 1545 року в Стамбул був відправлений посол Карла Вельтвік. Головною інструкцією була умова: поки існує перемир’я з Французами і Франція воює проти Англії, необхідно заключити мир з турками. Це полегшить боротьбу з протестантами, а можливо і з Францією. В цьому ж році мир було підписано. Хоч він і не означав повної нейтралізації конфлікту Австрії і оотолонської Порти, на кордонах на певний час настав споків. Карл V залишившись з основним суперником на Сході і Заході, від тепер остаточно припинив агресивну зовнішню політику, зосередивши основний акцент на внутрішній. Основним предметом зосередження уваги імператора “Священня Римська Імперія германської нації” (9,82).

Імперія Карла V сформувалась на основі політичних шлюбів Габсбурського дому об’єднавши величезний конгломерат народів Європи – Іспанію, Австрію, Німеччину, Чехію, Угорщину, Італію, Нідерланди, Бельгію, опорні пункти в середземнму морі, колонії Нового Світу відомі пізніше під назвою Америка, та підкоривши своєму впливові Англію. Цей список можна поповнити державами прогабсбурського блоку – Данією, Польщею, Португалією, які бачцчи величезну силу і могутність, прагнули вступити у близькі дипломатичні відносини.

Володар стількох народів, Карл V, будучи арбітром у вирішенні загальноєвропейських проблем, “християнський король”, пов’язаний відносинами з центром християнства – Римом, діючи по волі намісників Христа на землі – пап, намагався втілити ідею єидної монархії для всіх християн, яка мала стати “універсальною”, охопивши все населення Європи. Ця імперія могла консолідувати всіх християн у єдиний організм для протидії “ворогам Христа” – ісламу.

Однак мораль, політика це речі несумісні. Величезну кількість народів, їх поглядів і принципів не можна було поєднати у одній державі з єдиними дя всіх умовами. Німці, іспанці, чехи, голландці, всі вони були різні як за етнічним складом так і за соціально-політчними положенням. Положення, яке було і так хитким, підточувало відношення Франції, що вела боротьбу з Карлом за гегемонію, використовуючи різкі методи для досягення мети, навіть союз з невірними.

Остаточного удару створенню і розширенню імперії завдали німецькі протестанти. Карл V не міг збагнути і продумати, щоі в середовищі самих християн, об’єднаних однією вірою, може виникнути протиріччя і “нова віра” Лютера. Ця віра відкине старі догми і постулати церкви, які були умовами столітнього існування християнства і зможе оголосити старій вірі і Риму “священну війну”. Універсальність та єдність імперії вирішувалась тепер у самому епіцентрі імперії – Німеччині.