Від ворогів Кон-стантинополь захищали могутні стіни, які почали бу-дувати за Константина (за переказом, він своїм списом роз-мітив місце їх роз-ташування). Ворог, що наступав із сухо-долу, натрапляв на величезний, заповне-ний водою рів десяти-метрової глибини. За ровом здіймалася стіна висотою біль-ше п'яти метрів, за нею - друга стіна з могутніми вежами вдвічі вища від пер-шої. А далі височіла третя стіна, здава-лося, що вона зведена казковими велетнями-циклопами: її товщина шість-сім метрів, а вежі сяга-ли висоти сучасного дванадцятиповерхового будинку. Фунда-менти входили в зем-лю так глибоко, що підкопати їх було не-можливо. Схожа сті-на йшла також уз-довж берега моря, що робило столицю не-приступною.

На Заході за Східною Римською імперією закрі-пилася назва Візантійська імперія, або Візантія, а усіх її мешканців називали греками, хоча самі піддані імперії йменували себе не греками, а рим-лянами (грецькою — ромеї). Вони вважали, що живуть у Римській (Ромейськіії) імперії.

Засновником Візантійської імперії називають римського імператора Константина І Великого (306—337 рр.), того, котрий припинив гоніння на християн і скликав перший собор Христової Цер-кви. Сам Константин Великий перейшов у хрис-тиянство уже перед смертю, ставши першим римським християнським імператором. На той час Рим уже перестав бути резиденцією імператорів. Так, столицею попереднього правителя Діоклетіана було місто Нікомідія на малоазіатському бе-резі Мармурового моря. Неподалік від нього на-думав створити свою столицю і Константин. Він наказав розпочати будівництво палацу, будинків, іподрому, бібліотек на місці грецького міста Візан-тія. У 330 р. новою столицею імперії проголосили Константинополь.

Візантію називають країною міст. Не тільки ве-ликі центри — Константинополь, Антіохія і Александрія, а й середні міста, такі як Ефес, Смірна, Нікея в Малій Азії, Фессалоніки і Фіви у Греції, відігравали важливу роль у розвитку ремесел і торгівлі. Тут виробляли скляний посуд, вовняні тканини, ювелірні вироби, зброю. Константино-поль став «золотим мостом», що з'єднав Азію та Європу. На його ринки з'їжджалися купці з усьо-го світу — від Іспанії до Китаю. Одні продавали, інші купували тканини, прикраси, прянощі, вино, а також рабів. У той час, коли міста на Заході були розорені й обезлюднені, візантійські міста вража-ли величчю громадських будівель, чітко розпла-нованими кварталами, вулицями, прикрашени-ми статуями, колонами і фонтанами.

ЛАДА ІМПЕРАТОРА

Верховна влада у Візантійській імперії належала василевсу (у перекладі з грець-кої - імператор). Василевс вважався богообраним правителем всього християнського світу, який ус-падкував від Риму право панувати над країнами Європи, Передньої Азії й Північної Африки. Пев-ний час глави нових європейських королівств.

Якщо якийсь західноєвропейський купець чи мандрівник, наприклад, з Франкського королів-ства, потрапляв до Константинополя, він міг піти розважитися на іподром, де відбувалися масові видовища: кінні перегони, змагання борців і гім-настів, виступи жонглерів, танцівниць, прибор-кувачів диких звірів. Таких видовищ він не ба-чив у себе вдома. З розмов з місцевими жителя-ми франкський купець дізнавався, що в місті пра-цюють лікарі, відкрито громадські лазні. Без сумніву, його дивував високий рівень писемності ромеїв. Багато з них ходило в дитинстві до по-чаткової школи, де вчили читати на поемах Гомера та байках Езопа і розв'язувати арифметичні задачі. Школи у Візантії не були церковними і монастирськими, як на батьківщині франка, а пе-реважно приватними і державними, до того ж до-ступними для всіх верств населення. А візантійці мали бажання вчитися: адже без доброї освіти не можна було добитися пристойної посади в яко-мусь державному відомстві. До освіченої люди-ни ставилися з повагою.

Основою наук залишалася антична філософія. З перемогою християнства її досягнення використовували богослови для тлумачення Святого Письма. Знамениті богослови були не тільки ав-торами релігійних трактатів, але й талановитими письменниками і поетами. У церковній поезії відоме ім'я Романа Солодкоспівця (близько 490-555 рр.), автора чудових гімнів.

Візантійці успадкували від античних часів ве-лику любов до історії, але історична наука у них розвивалась уже на новій, християнській основі. Християнське тлумачення історичного розвитку людства започаткував Євсевій Кесарійський (близько 260-339 рр.), який написав всесвітню історію людства. На думку Євсевія, історія людст-ва починається від біблійного Адама. Нащадки Адама заселили землю, започаткували цілі наро-ди, які творили свої держави. Але тільки з поя-вою Ісуса Христа почалася справжня історія люд-ства. Вона наповнилася новим змістом- поширен-ням християнської істини на всій землі. Такий погляд на історію панував протягом усього Се-редньовіччя. Вперше Євсевій об'єднав історію євреїв та інших народів Близького Сходу. У ранній Ві-зантії існували і навіть процвітали вищі школи. Зберег-ли свою славу школи філософії та природ-ничих наук в Алек-сандрії і Антіохії, красномовства в Кесарії, Нікомідії, Нікеї. Центром античної філософії залиша-лись Афіни. Набула популярності вища школа в Константи-нополі, де вивчали грецьку і латинську мови, філософію і право. Більшість нау-кових центрів зосе-реджувалася в Малій Азії та східних про-вінціях.

воєрідність візантій-ських храмів полягала в контрасті між їхнім зовнішнім виглядом і внутрішнім оформлен-ням. Зовнішні стіни церкви не мали жодних прикрас, вражали своєю простотою. Зате все-редині візантійські хра-ми дивували багатств Біблії, з греко-римською історією, написа-ною античними істориками.

Серед істориків VI ст. талантом і глибоким ро-зумом вирізнявся Прокопій Кесарійський (близь-ко 500 — після 565 рр.). Його об'ємна «Історія воєн Юстиніана з персами, вандалами і готами» і не-велика праця «Про будівлі Юстиніана» прослав-ляли перемоги імператора та його мудру політи-ку. Перед читачем постають величні події історії могутньої імперії, що відбуваються у Північній Африці, Італії, Іспанії,