Втім, зміни сталися й при королівському дворі. Напри-кінці 1925_р. націонал-лібералам вдалося домогтися позбавлення принца Кароля прав на престол, використавши негаразди у його родинних справах. 1927 р., після смерті престарілого короля Фердинанда, главою держави було проголошено 6-річного сина Кароля Міхая, а регентську раду очолив брат прем'єр-міністра В. Братіану. Румунія продовжувала залишатися монархією.

4. Внутрішньополітичне становище в Румунії

Економічна криза вразила Румунію вже 1928 р., коли різко скоротився обсяг промислового виробництва майже всіх галузей. Найбільшої глибини криза досягла в 1931-1932 рр. Тільки добування нафти з 1928 по 1933 рр. зросло з 4,8 до 7,3 млн. тонн. Багато банків і підприємств збанкрутували, тоді як великі монополії, пов'язані з іноземним капіталом, зміцнили свої позиції. За роки кризи значно погіршилася внутрішньополітична обстановка, ознакою якої була часта зміна урядів: з 1929 по 1933рр. змінилося 10 кабінетів, майже всі вони очолювалися націонал-цараністами 1930 р. до країни повернувся принц Кароль, що коронувався на престол як король Кароль ІІ. Новий монарх не приховував свого прагнення до встановлення режиму особистої диктатури. У 1934-1936 рр. ліві сили Румунії, усвідомлюючи фашистську небезпеку, прагнули консолідувати свої сили, але їхні зусилля внаслідок різноманітних політичних ідеалів були розрізненими.

Уряд великого промисловцями фінансиста (Т. Татареску, одного із лідерів Націонал-ліберальної партій, що прийшов до влади 1934 р., взяв курс на зближення з нацистською Німеччиною "Залізна гвардія" що отримала після приходу до влади Гітлера матеріальну й моральну допомогу з Німеччини, ставала дедалі впливовішою фашистською пар-тією в Румунії. Лише 1934 р. її ватажок Кодряну отримав через германську місію в Бухаресті понад 40 млн. лей. Були в країні також і політики, промисловці, що дотримувалися орієнтації на Захід, насамперед на Францію.

В умовах кризи конституційно-парламентського ладу король Кароль II у лютому 1938 р. встановив свою диктатуру. Законодавче це було оформлено прийняттям нової конституції, що фактично надала королю всю повноту влади й перетворила парламент на дорадчий орган. За свою діяльність глави держави король не повинен був нести жодної відповідальності, сам призначав і усував міністрів. Конституція: (1938 р. проголошувала принцип "єдності румунської нації", надаючи румунам привілей (на противагу національним меншинам) обіймати державні посади й вільно "розпоряджатися всіма видами приватної власності". Політичні партії і Профспілки було заборонено. Багато хто з лідерів колишніх партій вступив у створений наприкінці 1938 р. "Фронт національного відродження", проголошений національною організацією всіх румун, що бажають боротися за високі ідеали країни". Таким чином, опозицію було фактично ліквідовано. Королівська диктатура розправилася й з украй правою опозицією: "залізно-гвардійців", що розраховували за допомогою нацистської "Німеччини усунути короля й встановити власну диктатуру, було звинувачено в змові, а їхніх ватажків заарештовано та “вбито за спробу втекти”

На міжнародній арені королівський уряд намагався знайти спільну мову як з демократичними, так з тоталітарними державами Заходу. Поступово відбувалося збли-ження з Німеччиною, в якої Румунія намагалася дістати підтримку зазіханням Угорщини на Трансільва-нію. Проте Гітлер вирішив підтримати в цьому питанні адмірала Хорті. У Відні 30 серпня 1940 р. відбувся так званий "віденський арбітраж". Німеччина та Італія вирішили питання щодо Трансільванії на користь Угорщини. Руму-нія повинна була віддати останній північну частину Тран-сільванії площею 43 тис. кв. км з населенням 2,6 млн. чол., з яких більше половини становили румуни. Крім того, місяць тому у липні 1940 р., Румунія змушена була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину. Не маючи підтримки з боку Німеччини, румунські війська звільнили ці території.

5. Встановлення режиму І. Антонеску

Віденський диктат був останньою краплею, що переповнила чашу невдоволення народних мас політикою ко-ролівської диктатури. 30 серпня 1940 р. у день підписання “віденського арбітражу", відбулися масові демонстрації в Клужі, Араді, Бухаресті, багатьох містах Трансільванії. Демонстранти виступали з антикоролівськими гаслами й ви-магали відміни угоди у Відні. Не володіючи ситуацією та прагнучи придушити народний рух, зміцнити монархію, Кароль II вирішив доручити формування нового уряду генералові Іону Антонечку, запеклому реакціонеру, що був, відомий як дина "твердої руки". Діставши опівдні 5 вересня пропозицію сформувати новий уряд, І. Антонеску надвечір того ж дня заявив королю, що не зможе цього зробити, якщо Кароль II не зречеться престолу на користь свого дев’ятнадцятирічного сина Міхая. Опинившись у цілковитій ізоляції, король вранці 6 вересня 1940 р. підписав акт про самозречення й передав керування державою генералові Антонеску, що став "кондукеторулом” — фюрером, керівником румунської держави. Саму державу було проголошено легіонерською за вимогою "залізногвардійців", що були висунуті гітлерівцями на авансцену румунського політичного життя.

З перших же днів військово-легіонерської диктатури вона почала шукати підтримки ззовні, домагаючись надсилання гітлерівських військ до Румунії, щоб за їхньою допомогою зберегти своє панування. У жовтні 1940 р. гітлерівські війська було введено до Румунії, їхня кількість швидко зростала й на середину січня 1941 р. досягла більше 500 тис. чоловік. Румунія перетворилася на плац-дарм гітлерівської агресії на Балканах та проти СРСР. 23 листопада 1940 р. І. Антонеску підписав протокол про приєднання країни до Троїстого пакту, укладеного 27вересня 1945 р. трьома головними фашистськими державами — Німеччиною, Італією та Японією. У внутрішній політиці диктатура вела курс на перетворення Румунії на легіонерську типово