В усьому допомагали колишні військові, а тепер студенти: Д. Паліїв, М. Матчак, В. Кучабський, Б. Гнатевич, а в бойовому відділі – С. Федак[6, с. 143-144], псевдо “Смок”, що юнаком вступив до УСС, коли батька вивезли в Київ, воював у лавах УГА й армії УНР, згодом вчився у Військовій Академії у Віннер-Нойштадті. Йому, колишньому ад’ютанту С. Петлюри й було довірено УВО організувати замах на Ю. Пілсудського 1921 р. у Львові.
Саме восени 1921 р. готувався "Льодовий похід" Ю. Тютюнника в Україну, що так трагічно завершився 21.11.1921 р. розстрілом 359 учасників загону, який перейшов радянський кордон у м. Базар на Волині. Тобто, федаківці були далеко не єдині, хто продовжував боротьбу.
Як відзначив у своїй радіопередачі "Отамани гайдамацького краю" 20.02.2001р. президент історичного клубу "Холодний яр" літератор та історик Роман Коваль, повстання, що мало відбутися 1921року на Україні не було результативним, бо уряд УНР не зміг надіслати свою армію весною, а зробив це щойно восени, коли сили повстанців були вже вичерпані й остання спроба всеукраїнського виступу проти ворогів-окупантів була змарнована. Якби весною вдалося вирушити з Польщі на допомогу повстанцям, вочевидь історія України пішла б іншим, значно оптимістичнішим шляхом.
Щодо замаху, який фактично започаткував діяльність УВО[2, арк. 35], і його наслідків існує достатньо джерел [1; 9; 23; 33], але перщі наукові статті про організаторів з’явилися нещодавно [15,17,19]. На території ЗУНР проживало більше 6 млн. чоловік, в т.ч. українці - 71%, поляки - 14%, євреї - 13%, інші національності (угорці - 2%), але фактично (після загарбання Пн. Буковини Румунією і Закарпаття Чехословаччиною) українці становили 75%, поляки - 12%. Замахом "Смок" доказував, чиє це місто, - пише один зі свідків атентату [5, с.36]. Як справедливо зазначала польська газета "Rzeczpospolita": "молодий чоловік, котрий стріляв перед львівською ратушею , міряв до Женеви, щоби присилувати Найвищу Раду до розгляду галицької справи" [ 14, с. 11 ].
"Лише за один місяць вересень польські власті зареєстрували 116 випадків терактів у Сх. Галичині. У відповідь поляки зорганізували бомбові вибухи у приміщеннях НТШ і "Просвіти", а народні демократи вимагали від уряду запровадити у Сх. Галичині надзвичайний стан. Зрештою, до Сх. Галичини було введено каральні військові частини... І хоча силою зброї Галлеру вдалося придушити український рух, українці таки бойкотували вибори 5 листопада. На Станіславщині й Тернопільщині до виборчих дільниць прийшло лише 32% виборців” [36, с. 130]. Також "поляки провели численні арешти” [16, с.7], застосували до українців "кругову поруку". Було заарештовано батька атентатчика - д-ра Степана Федака [7, с. 52]. Характеризуючи цього небуденного громадського діяча як громадянина й людину, доречно буде згадати, його реакцію на вчинок свого сина. “Коли ми обидва з Володимиром Целевичем прийшли до нього в понеділок уранці, на другий день по атентаті, до його бюра в "Дністрі", - засвідчує О. Навроцький, - а ми робили це кожного дня для обговорення біжучої роботи в Українськім Горожанськім Комітеті - то він стрінув нас такими словами: "Не маю до вас, хлопці, жалю, що ви призначили мого сина. Але кому прийшло до голови вибрати саме сина Федака, що, як Голова Українського Горожанського Комітету, репрезентує тепер українців? "Не ждучи на нашу відповідь, казав нам сідати і реферувати "справи" [7, с.52]. Цей факт, наведений підлеглим, яскраво ілюструє не тільки Степана Федака як постать, що ставила все, в тому числі й родинні стосунки та почуття в залежність від загальнонаціональних інтересів, але як особистість, яка в найскладніших обставинах зберігає залізний спокій, здатність тверезо мислити й адекватно реагувати, давати правильні оцінки ситуації. Такі риси характеру завжди були і є цінними для громадсько-політичного діяча будь-якого калібру, й тому можуть служити відмінним прикладом для наслідування й сьогодні.
З реакції та слів Степана Федака бачимо, що він усвідомив себе вже в цей час як лідер українського руху в Галичині, принаймні всього організованого українства на території краю. Адже Петрушевич зі своїм урядом, К. Левицький, митрополит Андрей та багато інших діячів були на еміграції, а створений під керівництвом Степана Федака Український Горожанський Комітет - єдиним, в усякому разі першим, осередком реального впливу, визнаним польською владою (не рахуючи Греко-Католицької Церкви, де Федак теж був авторитетом)."...Вночі з 25 на 26 вересня під час ревізії на дачі Федьків на кілька годин приарештовано, але випущено тої самої ночі Ярослава Чижа [9, с.94].
Трагічно і сумно закінчилася 1922 р. справа з атентатом на проф. С.Твердохліба. С. Шевчук визнає, що : "Треба було безпосередньо скомунікуватися і вказати йому на погані наслідки для його власної особи й його будучої життєвої кар'єри, якщо він буде ламати одноцілий український Фронт, який виповівся за бойкотом виборів. Міг таку розмову з Твердохлібом провести навіть хтось з організації УВО, незнаний Твердохлібові, або ще краще хтось із Горожанського Комітету чи Міжпартійної Ради. Від такої розмови не ухилилися б д-р Федак, проф. Галущинський, д-р Охримович, інж. Павликовський, - всі вони були добре знайомі з Твердохлібом" [32, с.203-204].
Цей теракт безперечно йшов в розріз із політичними принципами старших лідерів, визнання яких Коновалець отримав після шлюбу з дочкою Федака.
Коновалець не дістався однак у руки поліції, бо як тільки розпочалися арешти, на другий день по атентаті,.. явився у приміщення видавництва "Червона Калина" в "Дністрі" й заявив членові Команди УВО Навроцькому, що