Крайовим комендантом УВО став Андрій Мельник [32, с.202] до ув’язнення весноя 1924 р... [28]. Не без відома д-ра С. Федака, очевидно, Коновалець і Мельник мали договір з Харківським урядом УСРР про взаємний ненапад [32, с. 213].

В середині 20-х років в Данцигу відбувалися конференції оборонців у судових політичних процесах з Начальною Командою УВО, щоб визначити політичну лінію та вибрати оборонну тактику на процесах. Одного разу прибув туди і сеньйор українських адвокатів д-р С. Федак [26, с. 360].

Важливими для розуміння ролі С. Федака в суспільно-поллітичному житті Західної України є спогади його племінника К. Паньківського, який в 1924 р. після свого повернення до Львова зійшовся з націоналістичним рухом, з організацією як такою і з людьми, що грали в ній провідну роль. Це були або його близькі колеги або родичі. У Львові Паньківський працював довгий час помічником д-ра Федака, що очолював “Комітет допомоги політв’язням”. На його ім’я приходили з-за океану гроші на визвольну боротьбу. З тих фондів Федак здійснював фінансування великих і довгих політичних процесів, а також патріотично настроєних адвокатів і родин підсудних. Тому наведемо кілька свідчень національної боротьби проти польської влади.

В одному з опублікованих зведень польської поліції читаємо: “Воєвідський уряд у Тернополі, 7 березня 1925. Таємне! УВО. Інформації і розпорядження”, - звучить заголовок цього джерела: “...Петрушевич, що проживає в Берліні, вислав до Шепаровича, зятя Федака, - Шепарович проживає... коло Станіславова та втримує стало контакти з Берліном через Данциг, - листа з дорученням відновити бойову організацію на зразок “Волі” з 1922 р.” [25, с. 14].

В процесі т. зв. “басарабівців”, названих так на честь О. Басараб, що тоді померла в тюрмі 9 березня 1925 р. знову постали у Львові перед звичайним карним трибуналом 28-річний студент прав, колишній старшина Є. Зиблікевич, випускник гімназії Ф. Штик (1901 р. н.) і С. Федак, вже карані за замах на Ю. Пілсудського. Разом з ними 4 роки важкої тюрми отримав А. Мельник (тоді ще не одружений з С. Федак), 3 роки (як і Зиблікевич) колишній начальник контррозвідки при штабі С. Петлюри сотник Василь Коваленко (родом з Петербурга, 1884 р. н.) та ін. Штика було звільнено для продовження військової служби [24, с. 146]. Поляки вкотре довели, що лише так спроможні давати раду українській проблемі.

Розуміючи, що населення Галичини до загальної революції проти Польщі не готове, старші федаківці трудилися, щоб розширити і розбудувати національне життя у всіх можливих напрямках, - економічному, освітньому, а тоді й політичному [32, с. 214]. В тій ситуації в Проводі УВО на еміграції виникла думка, щоб створити одну нову революційну націоналістичну організацію, ширшу від УВО. Ідею схвалено під час першої конференції українських націоналістів 3-7 листопада 1927 р. Тоді ж утворено Провід Українських націоналістів (ПУН), головою якого став Коновалець [32,с. 217].

На з’їзді УНДО в грудні 1928 р. д-ра С. Федака обрано членом партійного суду, а в травні наступного року - призначено його головою [17, с. 559-560]. Як і його прихильники, С. Федак працював “для відродження своєї нації” [17, с. 558-559].

На першому Конгресі Українських Націоналістів 29.01 - 3.02.1929 р. створено замість УВО й усіх інших націоналістичних організацій і гуртків єдину ОУН, головою якої також обрано зятя С.Федака полковника Є. Коновальця. Головним завданням цієї організації було зорганізувати і викликати революцію на всіх українських землях. Це було в контрасті до первісної програми УВО – війна тільки з Польщею [32, с. 217].

Цікаво, що ОУН, на чолі з Коновальцем, шукало зв’язків з Гітлером в надії на підтримку у визвольній боротьбі проти Польщі, а у перспективі – й СРСР. Про це свідчить замітка "Конференція Гітлера з Коновальцем”, поміщена в часописі “Нова зоря” (1931 р.). В статті “Гітлер і українська справа”, що появилася в органі Коновальця “На сторожі” говориться про їх зустріч в одному з південно німецьких міст, закликано густою лавою стати за Гітлером, бо він “отворить браму на Схід” [12, 1931.15 жовтня].

В 30-х роках ОУН визнала Дмитра Донцова ідеологом українського націоналізму, мабуть тому, що організація того масштабу повинна була мати якогось ідеолога, а серед членів ОУН такого не було. Назвали Донцова ідеологом українського націоналізму без його згоди, хоча в душі він, може, був з того радий, оскільки це збагачувало кількість читачів видаваного ним "Вістника". Але коли 1941 р. С. Бандера запропонував Донцову бути президентом української держави (Бандера тоді думав, що німці утворять таку), то Донцов відповів: "Я радо прийму цю посаду, але не з ваших рук, пане Бандера" [21, с. 6].

В цей час ... Донцов апологетизує фашистських лідерів Європи - Гітлера (переклав частину "Майн Кампф"), Муссоліні (переклав і видав його "Доктрину фашизму"), Франко, Салазара, Ля Рока. Про Гітлера він, зокрема, пише, що це "людина з душею, співмірною з його трагічною добою, з душею, такою ж великою, як були великі завдання, що стояли перед Німеччиною" (Вістник", 1936, квітень, с.296-297)" [21, с. 79]. Але, гітлерівці показали в 1938 році в Карпатах, які вони на ділі приятелі України [3, с. 55 ].

Сам Федак-батько і в 30-х роках брав активну участь в