Спроби модернізації двадцятих років ХІХ століття і причини повернення до реакції.
Переможне завершення Вітчизняної війни 1812 року, звільнення народів Європи від наполеонівського іга, здобуття Росією лідерського становища на світовій арені – тобто всі ті великі досягнення, якими позначилася для Росії середина 10-х років, не могло пом’якшити загострення внутрішніх протиріч і невирішених проблем. Країна була розорена війною, яка вимагала посиленого напруження всієї економіки і принесла великі матеріальні людські утрати. Великі збитки, які були нанесені кріпацькому господарству, збільшилися майже повним розладнанням фінансів. Росія пережила важку економічну кризу. І хоча федеральний устрій бува досить міцним, об’єктивні потреби розвитку заявили про себе з все більшою силою1.
Одною з головних проблем була в той час проблема конституційного обмеження самодержавної влади – ідея, яка носилась в повітрі після воєнної Європи. В 1815 році була подарована конституція Царству Польському, яке увійшло до складу Росії після перемоги над Наполеоном. В тому ж році була встановлена конституційна монархія у Франції, конституційний устрій отримали деякі німецькі князівства, була підтверджена шведська конституція. Значну роль в цьому грала й наполегливість російського імператора2. На думку російського дослідника С. В. Міроненко введення конституції в Царстві Польському мало для Олександра І особливе значення: це було для царя не лиш конституційний
Минаева Н. В. Правительственной конституционализм и передовое общественное мнение России в начале ХІХ в. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1982. – С. 201.
Жуковская Р. Н. К вопросу о реформаторських планах Олександра I // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 2. История. Выпуск 3. – С. 93.
устрій нової частини імперії, а перший крок на шляху до конституції Росії. Виступаючи на початку 1818 року у Варшаві на відкритті першого польського сейму, Олександр І показав себе справжнім прихильником конституційного устрою. Все, що відбувалося у Польщі. він розглядав, як досвід введення конституції „згори”, як противага революційному шляху здійснення конституційних ідей, які імператор рішуче заявив. Більше того, він привселюдно заявив про можливість в майбутньому поширити конституційні порядки на всю Росію1. Промова Олександра І викликала різке засудження збоку впливових поміщиків, вищої бюрократії і аристократії.
Вже менше, ніж через рік після варшавської промови, обіцянки імператора почали набирати чітких окреслень – почалася робота над проектом російської конституції. У зв’язку з небезпекою супротиву з боку дворянства, робота велася в великій таємниці в Варшаві. Конституція створювалася під керівництвом значного державного діяча того часу, імператорського комісара при польському уряді М. М. Новосильцева, людиною з гострим розумом і сильною волею. Він був у числі так званих „молодих друзів” імператора ще до вступу Олександра І на престол, а тому добре уявляв собі напрямок думок царя. З ім’ям Новосильцева, як одного з активних учасників Негласного комітету були пов’язані перші конституційні проекти на початку царювання Олександра ІФ. Безпосереднім автором конституційного проекту був француз П. І. Пешар-Дешан, про якого говорили, що він „набив собі руку в Франції при підготовці і редакції” подібних творів2.
Як не намагалися тримати роботу над конституцією в таємниці, свідчення про неї просмокталися в європейську пресу. 21 листопада 1819 року в паризькій газеті Бенжамена Констана з’явилася заява про введення
Ключевський В. О. Сочинения в 5 т. – М. – 1985. – Т. 5. – С. 231.
Мироненко С. В. Как Россия в начале ХIХ века чукть не стала конституционной монархией // История Отечества: люди, идеи, решения. – М.: Издательство политической литературы. 1991. – С. 266.
конституції в Росії у недалекому майбутньому. А на основі листа з Варшави коротко повідомлявся її зміст.
Якою не була секретність цієї акції, зберегти її в повній таємниці не вдалося. Самим обізнаним в цій справі був прусський консул Шмідт, який восени 1819 року повідомляв в Берлін, що проект готується в великій таємниці. З його свідчення випливає, що навіть великий князь Константан Павлович нічого не знав про цю роботу. З донесення Шмідта ми дізнаємось, що імператор принаймні двічі вивчав підготовлений проект конституції і вносив в нього свої виправлення. Після цього Новосильцеву було наказано у двохмісячний строк скласти остаточний текст, розроблений в усіх дрібницях. Шмідту вдалося здобути копію документа, затвердженого царем, затвердженого царем, як „основа” і відправив її у Берлін. Цей документ, прикріплений до донесення Шмідта був названий: „Коротке викладення основ конституційної хартії Російської імперії”. Але це був не той пакет документів, який склав Дешан. По всій вірогідності, зауваження. які зробив імператор при знайомстві з цим першим варіантом проекту, вимагали досить значного доопрацювання. У зв’язку з тим, що часу не вистачало, то до приїзду Олександра І у Варшаву був підготовлений новий короткий документ, який містив загальні н принципово важливі положення. Сам він і був названий „Коротким викладенням основ”1.
По своєму об’єму „Коротке викладення основ” виправдовувало свою назву – воно складалося з двох з половиною сторінок друкованого тексту. Він був поділений на сім частин. Цікаво, що цей документ був на французькій мові і не був перекладений на російську. В цьому документі передбачалося чітке означення меж влади імператора. Згідно другої частини „Коротких викладень основ”, імператору надавалася лиш виконавча влада. Він проголошувався верховним головою церкви і держави. Функції імператора визначалися так: „Він один керує усіма військовими силами, проголошує війну, заключає договори, призначає на всі посади імперії тощо”.
1. Там само С. 36.
В наступній
