Кочівники пограбували, а потім спалили місто. Києву було завдано жахливих руйнувань. Із сорока великих споруд вціліло тільки шість. З 9000 дворів збереглося 200. Із 5000 населення залишилося не більше 2000. З кам’яних споруд вціліли Софіївський собор, Михайлівський і Печерський монастирі. Відважний захисник Києва воєвода Дмитро, тяжкл поранений, потрапив у полон. За завзяття помилуввши воєводу, Батий тримаав його біля себе як радника [11, с.202].

Так закінчилась історія старого княжого Києва. Що зталося з недобитками київськими джерелами не кажуть. У пізніших часах звичайно всяку руїну в Києві прикладають до цього татарського погрому [4, с.120].

В Галицько-Волинському літописі збереглися враження очевидця облоги Києва незліченим монгольським військом. Єдиний раз для штурму руського міста Батиєві довелося зосередити всі свої сили. Як оповідає Псковський літопис, облога Києва тривала десять тижнів і чотири дні. А інший Північноруський літопис – Лаврентіївський – називає день здобуття монголами давньоруської столиці: 6 грудня 1240р. [19, с.7].

Під час Батиєвого нашестя русь було перетворено на провінцію, яка забезпечувала монголо-татар усім необхідним. Хани обкладали поневолене населення численними податками, за несплату яких жителів перетворювали на рабів. Брали і так званий податок кров’ю: відбирали хлопчиків і виховували з них яничарів. Для будівництва столиці Золотої Орди із завойованих земель забрано більшість працездатного населення, особливо ремісників. Тому у Київській Русі занепадали ремесла і міста. Сплата високих мит не сприяла розвиткові торгівлі. Золотоординські правителі постійно втручалися у внутрішні справи князівств, роздмухували усобиці між княжами, не зупиняючись і перед фізичним знищенням неугодних [17, с.8 – 9].

Отже, як бачимо люди цілими громадами піддавалися татарам, мабуть іще під час першого походу Батия через Україну. Вони обіцяли давати татарам данину, бути під їх безпосередньою владою і не хотіли більше знати ніяких князів.

Руйнування від монголо-татар були великі, але знищити Русь вони не змогли. Частина населення перемістилась на північ, у ліси, частина лишилаь на місцях. Місцевим жителям вдалося зберегти свою мову, культуру, побут, звичаї. Значним послабленням Русі внаслідок монголо-татарської навалинамагалися скористатись західні сусіди, насамперед це була Польща, Угорщина, Тевтонський орден, Литва. Тривале панування Золотої Орди на Русізагальмувало природній хід її розвитку, але не припинило звсім.

Таким чином, ми бачимо, що проникнення монгл на Русь, було великим ударом для її жителів. Монголи жорстоко знущались з населення, тисячами гнали у полон. Ці події змушували населення покидати свої рідні домівки і переселятися у недоступні для завойовників території.

Розділ ІІІ. Наслідки монголо-татарського завоювання.

Імперія Чингісидів не могла існувати як єдина держава. У монголів розвивались феодальні відносини між різними країнами, які входили до складу імперії, не могло бути якоїсь єдності, це був народ з різним побутом і рівнем суспільно-економічного розвитку. Незабаром почались фаодальні чвари між окремими улусами і ордами, і з 60-х рр. ХІІІ ст. улуси Джучідів, хулолідів і чогомоїдів стають незалежними від монгольської імперії, столицю якої на той час великий хан Хубілай переніс у Пекін [9, с.131].

Монгольські завойовники зливались з місцевими верхами, приймалии їх мову і культуру. В Китаї вони китаїзувались і прийняли буддизм, в інших улусах тюркизувались і прийняли іслам. До складу улусу входили землі від Дністра до Західного Сибіру і пониззя Сирдар’ї з Північним Хорезмом і містом Іргенчиш, на півдні вимагали Крим і Кавказ. Східні джерела не включали Русь до складу володінь улусу Джучі, оскільки вона зберігала свою владу в особі руських князів і сплачуючи данину, була тільки залежною державою. Улус Джучі називався також Синьою Ордою, а в руських літописах і деяких інших джерелах ця держава називалася Золотою Ордою.

На чолі Золотої Орди стояв хан з дому Чінгісидів, який обирався нуруятаєм. Золота Орда також скоро почала дробитись. Члени ханського дому і нойони ставали все самостійнишими, в Орді почались чвари, уособиці, влада ханів слабшала. [9, c.132].

Золота Орда – це була сильна держава, створена монгольськими ханами. Вона мала велику територію, землі волзьких болгар, Половецький степ, Крим, Західний Сибір, Приуралля, Хорезм. Столицею цієї держави був Сарай або Сарай-Бату, заснований Батиєм недалеко від сьогоднішньої Астрахані [7, с.97].

В результаті п’ятирічної боротьби навколо звільненого престолу великим монгольським ханом став син Угедея-Руюк – хан. Правління його продовжувалося всього лиш два роки. В 1248 р. після хвороби він помер. Потім управління унаслідував внук Чингізхана від його молодшого сина - Мунке. При цьому хані монгольська держава набула найбільших розмірів. Мунке – хан був останнім правителем, який управляв всією імперією Чингізхана. Після його смерті велика монгольська держава розпадається; від неї відпадають західні унуси.

В столиці побудували палац хана, Караван-Сарай для купців, будинки найбільш знатних осіб.

Пізніше, при хані Берке, столицю перенесли дещо вище по Волзі, де і було побудовано нове місто Сарай-Берке, на одному із рукавів Волги-Ахтубе. Золотоординські феодали почали переймати мусульманську віру. В І половині XIV ст. при хані Узбеці мусульманство стало державною релігією Золотої Орди.

В Сараї при хані існувала верховна рада із феодальної аристократії – дивон. Тут обговорювалися найважливіші державні справи – військові, адміністративні, фінансові. В столиці Сарай-Берке знаходились мечеті із мармура, розкішний