.

1. М.А. Славинский. Русская интелигенция и национальный вопрос // Вехи: Интеллигенция в Россию. – М., 1991. – с. 408.

2. А.С. Орлов., В.А. Георгиев., Н.Г. Георгиева., Т.А. Сивохина История России. – Мю, 2001. – с. 294.

Соціальне протистояння і відсутність здатності правлячої влади вирішити важливі політичні проблеми на початок 20 ст. привели до глибокої соціально-політичної кризи. Вона виражалась в загостренні робітничого та аграрно-селянського питання, в боротьбі проти самодержавно-політичного устрою, в створенні ліберальних партій і ліберальних опозиційних союзів, в дискусії правлячої верхівки і коливанні державного курсу.

Хочемо відмітити, що в багатонаціональних державах нормальні національні відносини являються рідкісним явищем і щасливим випадком. Звичним є зворот 6 національні інтереси прикрашають, а інколи і покривають собою все політичне життя країни, втручаючись в такі сфери і області цього життя, які, здавалось би, повинні були завжди залишатись чужими для національного моменту, як наприклад, сфера економіки і соціального устрою. І яскраві фарби цієї картини особливо посилюються там, де, як в Росії, більшість національностей змішаних на спільній території, де як на російських північних і південно-західних окраїнах майже аксіомою являється той факт, що соціальний розподіл населення являється в той же час і його національним розподілом, а саме: дворянсько-поміщецький елемент представленийоднією національністю, міщанство – другою, селянство – третьою.

В якості показника того, як модифікується, навіть, чисто соціально-економічні вимоги під впливом національного моменту, візьмемо хоча б ідею примусового відчуження землі. Російський поміщик, борючись проти можливої реалізації цієї ідеї, вів цю боротьбу, керуючись мотивами соціально-економічними, частково і політичними, які в свою чергу виникали на фоні національного питання.

Схожі модифікації. без сумніву, значно ускладнюють як самий склад життя багатонаціональних держав, так і спокійне керівництво ними, але не вони являються головним фактором призупиняючого темпу державної діяльності. Вирішальне у цьому відношенні значення має неминучий для багатонаціональних держав, в тому числі Росії, момент несумісності кола явищ державно-правових, що характеризують поняття політичної нації, з іншим, близьким до нього, колом явищ культурно-історичного порядку, який окреслюється поняттям національності. В багатонаціональних державах цей момент вимагає довгої і напруженої політичної боротьби, високої напруги, мистецтва державного управління, а головне – доброї волі народів, що входять в склад даної держави. Оскільки ця воля являється головною передумовоюне тільки політичної та іншої досконалості, але і сприятливого існування багатонаціональних держав 1

На початок ХХ ст. закінчилось формування території Російської імперії, яка становила 22,2 млн. кв. км. По розмірам вона займала друге місце в світі (після Британської імперії). Населення з кінця ХІХ ст. збільшилось майже в троє і складало близько 160 млн. чоловік 150 різних національностей.

Особливість національного устрою полягала в тому, що в ньому переплітались старі і нові риси. Все законодавча і виконавча влада була зосереджена в руках царя, що самодержавно керував Росією і опирався в основному на дворянство. панувала переважно адміністративно-поліцейська система управління країною. Зберігалась станова традиція суспільства і привілейоване становище окремих соціальних груп (дворянство, духовенство, козаччина). Відсутні були демократичні свободи, була заборонена діяльність (до 1905 р.) політичних партій.

Нові риси в соціальному устрої виникли внаслідок змін в економіці і розтягуванні політичних сил країни. Модернізація прискорела утвердження класу капіталістичного суспільства – буржуазії і пролетаріату. Вона ж викликала зміни соціального обличчя поміщиків і селян, посилила політичні амбіції буржуазії і суспільну роль робітничого класу. В 1906 р. був створений представницький орган – Державна Дума, після чого державний устрій країни почав наближуватись (за типом) до парламентської монархії. 2

1. Проблемы общественной мысли и экономическая политика России – Л., 1972. – с. 56

2. А.Я. Бунт Россия в эпоху империализма. – М., 1960. – с.80

Націоналізм став ідеологічною основою історичного процесу становлення індустріального суспільства і завершенню самоорганізації держави-нації.

Хочемо відмітити, що у внутрішньополітичному курсі цар Микола 2 був послідовним і принциповим. Він твердо і фанатично дотримувався основ необмеженої самодержавної влади. Почавши від місії „Москва – третій Рим”, „збирання руських земель”, Микола 2 ревно сповідував ідеї богообраності російської нації і її покликанні, що виражалось у очолюванні решти націй і народностей. „Ідея самодержавного устрою Росії пронизувало усю його натуру наскрізь... під чужим впливом він лиш згинався, щоб згодом зробити спробу вирівнятись.”1.

З надією на ліберальні реформи було покінчено. Вона остаточно була захоронена після опублікування промови царямиколи 2, в якій він остаточно ліквідував ідею про обмеження самодержавства. Цим він поклав початок розколу між верховною владою, лібералами і демократичними прошарками. Микола 2 заявив, що дворянство „завжди буде, як воно і було, опорою престолу.” 2 Дворяни багато в чому визначали політичне життя країни, займали ключові посади в центральних й місцевих органах управління, володіли великим земельним фондом і відігравали політичну роль в сільському господарстві. В 1897 р. було створено Особливу Раду у справах дворянства.