Велика увага при розробці підходів до надання допомоги приділялась дослідженню соціального становища нужденних. Перш за все вивчалися умови їх життя, а також проблеми проживання, заробітної плати, здоров’я та інші чинники. Вивчення умов життя того, що потребує допомоги, фактично призводило до вивчення умов життя його сім’ї. Таким чином, з’явилися концепції, що змінивши сім’ю, можна змінити і само суспільство.

Однак, значне місце у дослідженнях того часу відводилось особистості помічника, починають визначитися його функції, обов’язки, вимоги як до спеціаліста. Дискутувалось питання про можливість жінок брати участь у благодійницькій діяльності; воно навіть спеціально обговорювалась на Міланському конгресі в 1905 році. Вважалось, що однією з неодмінних умов професійної компетенції соціального помічника є знання особистості і середовища, яке оточує нужденного. Що стосується функцій помічника, то він повинен поєднувати вміння бути і лікарем, і духовним пастором, і державним діячем.

Інші дослідники вважали, що головною особою у будь-якій благодійницькій організації є лікар, спеціально приставлений до бідних, щоб контролювати тривалість хвороби.

Однак питання про професійну підготовку суспільних помічників в цей період не ставилось. Проте спонтанна робота виробила певні організаційні форми діяльності і спонукала здійснювати пошук моделей допомоги не тільки оперативного, але і превентивного характеру. Такими заходами стали страхування, виховання та освіта.

Назрілі проблеми соціальної допомоги, як у галузі підготовки спеціалістів, так у сфері формування методик вдалося розв’язати Мері Річмонд, відомій дослідниці суспільних негараздів. Вона заклала основи майбутньої теорії і практики соціальної роботи як нової професії.

Науковий етап становлення соціальної роботи був пов’язаний з багатьма факторами його еволюції і перш за все з принциповою зміною суспільних відносин у багатьох країнах Європи та США до початку XX ст.: руйнуванням єдиної спільноти, урбанізацією, індустріалізацією, розширенням соціальних зв’язків.

Науково-теоретичне осмислення форм допомоги нужденним з самого початку групувалось за різними рівнями практики соціальної роботи, зокрема, на рівні індивіда; групи і сім’ї; організації, общини і суспільства.

Особливу роль в розвитку теорії соціальної роботи на Заході при дослідженні практики соціальної роботи на рівні індивіда відіграли теорії З. Фрейда, Б. Скіннера, Ж. Піаже.

Зигмунд Фрейд (1856-1939) родоначальник теорії психоаналізу, яка виходить за межі медико-біологічних концепцій психіки. У роботі “Психологія мас і аналіз людського Я” та ін. аналізує механізми функціонування соціальних інститутів, розвиває психоаналітичну концепцію особистості.

Беррес Скіннер – (1904-1990) представник біхевіоризму. У роботах “Поведінка організмів”, “Про поведінку” і ін. розглядає проблеми управління поведінкою людей. На його думку, важливо враховувати три фактори: по-перше, подію, яка викликав певну реакцію людини; по-друге, саму реакцію (її характер, форми); по-третє, наслідки.

Жан Піаже (1896-1960) у своїй роботі “Дитяча концепція світу” основний наголос робить на проблемах, пов’язаних з соціалізацією дитини, вважаючи її головним фактором інтелектуального розвитку індивіда.

Група, як специфічний феномен також приваблює увагу спеціалістів з різних сфер соціальної галузі знань. Ключовими концепціями на початку становлення соціальної роботи як науки були теорії Курта Левіна, Джорджа Хоуманса, Алвіна Бандера. Вони виявили певний вплив на ряд інших сучасних теорій.

Курт Левін – (1890-1947 ) був одним з перших, хто почав спеціально досліджувати малі групи. Його роботи спирались на експериментальне вивчення внутрішньогрупових відносин, психологічного клімату в групі, ролі лідера-організатора. Він досліджував також механізми і способи розв’язування конфліктів.

Важливу роль у розвитку соціальної роботи у всьому світі відіграли чотири жінки, що представляють два основних напрями соціальної роботи: психосоціальну або клінічну соціальну роботу (Джозефі Шо Лоуелл, Мері Річмонд) і структурну, або роботу, орієнтовану на соціальне оточення клієнта (Джейн Адамс, Берта Рейнолдс).

Джозефін Шо_Лоуелл (1843-1905) була членом благодійницької організації в Нью-Йорку. Будучи соціал-дарвіністкою за своїми поглядами, вона вважала, що причини бідності криються у характері самих бідних людей. У зв’язку з цим Лоуелл займалась дослідженням внутрішнього світу убогих. Багато сил вона віддала адміністративній роботі, вивчала становище жінок, брала участь у жіночому русі.

Мері Річмонд (1861-1928) добилась найбільшого успіху в галузі теоретичних досліджень. Описала суть методу індивідуальної роботи. Її підхід формувався на основі медичних методів, біхевіористичної школи психології, психоаналізу З. Фрейда.

Однією з перших книг М. Річмонд в галузі теорії соціальної роботи стала фундаментальна праця “Дружній візит до бідняків: посібник для працюючих в благодійницьких організаціях” (1899). Допомога і підтримка нужденних осмислюються нею як дружня акція одного суб’єкта по відношенню до другого. При цьому вплив спрямований не тільки на того, що потребує, але і на зміну ставлення з боку соціального оточення, як правило, негативного до людей, що терплять скруту.

У 1917 р. виходить наступна книга М. Річмонд “Соціальні діагнози”, у якій вона описала теоретичні і методологічні основи індивідуальної соціальної роботи. У “Соціальних діагнозах” підсумовується попередній досвід і визначаються основи наукового підходу до індивідуальної роботи.

Убогість прирівнюється до хвороби, через що до практики індивідуальної роботи адаптуються підходи діагнозу та лікування. В теорію соціальної роботи вводиться термінологія з медичної практики, така як “діагноз”, “лікування”, “клієнт”, але з новим семантичним значенням. Згодом дана модель соціальної роботи буде ідентифікуватись як “медична модель” індивідуальної роботи.

Процес допомоги складався з наступних основних етапів:

- отримання інформації;

- діагноз (дослідження стану соціального відхилення);

- прогноз;

лікування (надання допомоги клієнту).

У 1920 р. пройшло реформування методу індивідуальної роботи, оскільки практика доповнилась елементами психоаналізу, який розширив уявлення про діагноз і давав можливість науковим методом вивчати не тільки особистість, але і соціальні відхилення, що особливо важливо для соціальних працівників. М.Річмонд на основі підходів психоаналізу