Багатоаспектність поняття “міжнародна безпека”

У постконфронтаційний період змінилися уявлення про зміст безпеки як у свідомості науковців, політиків, так і на побутовому рівні. Новий підхід до проблем безпеки передбачає і нове розуміння її комплексного характеру. Поняття “безпека” у найбільш загальному значенні характеризує конкретний стан і ступінь захищеності будь-якої держави та її спроможність протистояти змінам умов функціонування.

Міжнародна безпека – це такий стан міжнародних відносин, який виключає порушення миру та створення реальної загрози розвитку людства, за якої народи можуть суверенно, без втручання та тиску ззовні визначити шляхи та форми свого суспільно-політичного розвитку; діяльність держав та міжнародних інститутів щодо підтримання такого стану, універсальна система механізмів, заходів і гарантій якого виключає застосування сили в міжнародних стосунках11 Політичний енциклопедичний словник. Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К: 1997 – с. 200.

У дещо широкому розумінні: міжнародна безпека –це стан міжнародних відносин, який виключає порушення всесвітнього миру чи створення загрози безпеки народів у будь-який можливі формі.

У сучасній світовій політиці міжнародна безпека розглядається як важлива функція світового господарства, що є багатоаспектною і реалізується на основі процес розброєння, закріплення взаєморозуміння і взаємної довіри між державами, ефективного регулювання конфліктів, що виникають. Відповідно до Статуту ООН головну відповідальність за підтримання миру і міжнародної безпеки покладено на Раду безпеки ООН,

якій до того ж належить виключне право застосування санкцій проти агресора. На рівень та стан сучасної міжнародної безпеки впливають ряд аспектів. Перш за все – це характер загальної безпеки і загрози, захищеність зовнішніх кордонів та стан внутрішньої безпеки держав. Як політичне явище міжнародна безпека обслуговує інтереси і потреби більшості країн міжнародної спільноти, оскільки прагнення до безпеки складає один головних мотивів діяльності більшості людей. Основи політичної науки: Част.4: Міжнародна політика. Курс лекцій за ред. Б. Кухти./.- Л.: Кальварія, 1999. – с.302.

Більшість розвинених країн намагаються створити власну концепцію міжнародної безпеки. В сучасному розумінні концепція міжнародної безпеки – це відзеркалення усієї сукупності загроз, що їх постійно народжує світ, щодо того чи іншого етносу чи нації. Всеобщая международная безопастность: международные нормы. –Москва, 1990.- с.204.

Зважаючи на виняткову значущість концепції міжнародної безпеки для кожної окремої держави, концепція у багатьох країнах виробляється і схвалюється їхнім законодавчим чи виконавчим органом і знаходить своє відбиття у всіх напрямках внутрішньої і зовнішньої політики. Для розгляду питань міжнародної безпеки створюється у багатьох країнах спеціальні органи з найвищих посадових осіб і керівників силових міністерств і відомств, часто очолювані главою держави чи виконавчої влади в країні. Основи політичної науки. Част. 2. Політичні процеси, системи і інститути. Курс лекцій за ред. Б. Кухти. – Л.,1997. – с.307. Окрім того проведення активної й ефективної політики неможливе без визначення місця держави у системі міжнародних відносин, а також тієї ролі, яку вона планує відіграти в майбутньому.

Події двадцятого століття змінили багато уявлень про пріоритети міжнародної безпеки. Більшість дискусій на цю тему зараз розгорнулися

Навколо питання адаптації існуючих міжнародних структур безпеки до нових викликів та загроз сучасності та проблем встановлення нового світового порядку, який передбачає певний перегляд традиційних міжнародних норм і правил поведінки суверенних держав.

Усталені принципи, на яких протягом останніх майже 400 років (після Вестфальського мирного договору 1648р.) будувалася система міжнародних відносин (державний суверенітет, недоторканість кордонів, невтручання у внутрішні справи країни тощо), у третьому тисячолітті змінюються на підтримку демократії та утвердження прав особистості у будь-якій країні чи регіоні світу. Ці морально-правові імперативи перетворюються на лейтмотив діяльності провідних воєнних потуг світу. Головна мета – адаптація навколишнього простору безпеки до “правил гри” західних демократій. Морально-етичні критерії дій стають визначальними показниками оцінки політики тієї чи іншої країни.

Існуючі глобальні та регіональні системи безпеки в останні десять років виявилися нездатними ефективно реагувати на новий спектр загроз воєнного характеру. Саме слабка ефективність традиційних структур безпеки, головним завданням яких було упередження широкомасштабного збройного нападу ззовні, спричинили перегляд підходів до проблем гарантування безпеки на законодавчому, так і на інституційному рівнях. Поява нових концепцій безпеки, нових стратегій та доктрин, воєнна реформа національних збройних сил майже у всіх повідних країнах світу та процеси адаптації ООН, НАТО, ОБСЕ до нових викликів третього тисячоліття – яскраве тому підтвердження.1 Бодрук О. Політизація блоків, політаризація союзів…//Політика і час. – 2003. -№12. – с.22.

Принципова риса постконфронтаційного періоду полягає в тому, що на зміну домінанти глобальної загрози прийшла маса потенційних загроз меншого масштабу, але при цьому досить серйозних за своїми наслідками

для міжнародного миру й стабільності, таких, що зачіпають інтереси багатьох держав. За таких умов створення ефективної системи міжнародної безпеки вимагає об’єктивної, безпомилкової оцінки можливих внутрішніх та зовнішніх, воєнних та невоєнних загроз. Серед невоєнних загроз найбільшу небезпеку для європейських країн (в тому числі країн Центрально-Східної Європи) можуть являти Рожненко В. Україна/ міжнародні інститути безпеки. Збройні сили держав, що межують з Україною.// Народна армія. 1999.- 19 березня.- с.3.:

Проте головну небезпеку, як і в минулому, становить тероризм та різноманітні воєнні