Це пов’язано з тим, що Польща і Чехословаччина ворогували між собою внаслідок суперечки через Тешен (Тешін, Чешин), де колишні суттєві етнодемографічні вимоги зіштовхувалися з піхнішими економічними потребами; суперечливого тлумачення ролей Росії та Угорщини у європейському балансі сил, коли кожна сторона розглядала іншу як bete nolte (предмет особливої ненависті) з певним задоволенням; переконання кожної сторони в тому, що інша засуджує себе пожадливим поглинанням дуже багатьох не спроможних бути абсорбованими, а отже, незнищенних етнічних меншин; і їхніх контрастуючих соціальних структур та національних психологій, а саме: польської дворянської проти чеської буржуазної. Ротшильд Дж. Східно-Центральна Європа між двома війнами / Пер. з анлл. В. П. Канаша. – К. : Мегатайп., 2001-с.18.

Мала Антанта й зокрема Чехословаччина, Югославія, Румунія мали зазіхання з боку угорщини щодо наступних територій; до Чехословаччини стосовно Словаччини та Карпатської Русі, до Румунії – стосовно Трансільвнії, до Югославії – стосовно Воєводини і, можливо, Хорватії. З іншої сторони Югославія та Румунія були об’єктом і радянських образ Болгарії з приводу відповідно Македонії та Добруджі. Климен Б. М. Мирное решение териториальніх споров. – М.: Международное отношениє, 1982. с.112-113. Крім того кожна з держав Малої Антанти мала суперечки із боку “великих” держав. Німеччина мала зазіхання стосовно Чехословацького периметру з німецьким населення4 радянський Союз залишався непримиренним Румунської Бессарабії; Італія зазіхала на долматинське узбережжя Югославії на Андріотичному морі. Таким чином, кожна з держав Малої Антанти мала як мінімум одного або більше ворога у межах регіону, а також стільки ж у вигляді великих держав. Це значно послаблювало міць Малої Антанти і разом з тим зі зміною акцептів Франції щодо примирення з Німеччиною стали причиною того, що Мала Антанта перестала існувати.

Інший блок створений Грецією, Румунією та Югославією 1934 року також виявився нетривким. Балканська Антанта була створена під егідою Франції з метою протистояння ревансизму Болгарії і також мала аналогічні причини занепаду. Ці два альянси були пов’язані завдяки членству в них таких держав як Румунія і Югославія. Проте вони мало, що важили для узгодження та створення системи безпеки у Центрально-Східній Європі.

У 30-ті роки існував ще один Центрально-Східний Європейський блок держав – Балтійська Антанта. Створена у 1934 році, як результат договору про дружбу і співробітництво, підписаного між трьома балтійськими державами: Литвою, Латвією і Естонією. Члени Балтійської Антанти у своїй політиці орієнтувалася на Францію і Великобританію. Однак на практиці цей блок не проявив активної діяльності.2

12 Ротшинєд Дж. Східно-Центральна Європа між двома війнами/Пер з англ В. П. Конаша. – К.: мегаталом, 2001.с.19

Таким чином, усі спроби Центрально-Східних Європейських держав створити власну систему колективної безпеки були нетривким і невиразним і їх всіх в майбутньому спіткала доля невдачі. Це пояснювалося рядом причин.

Певні спроби гарантування міжнародної безпеки були зроблені країнами регіону в рамках діяльності Ліги Націй, яка стала продуктом Першої світової війни. Зокрема, Польща , Чехія, Болгарія, Румунія, Югославія, Чехословаччина в різний час були непостійними членами Ліги Націй.1Історія Центрально-Східної Європи… - с.394-395.

В її діяльності вони опиралися на Францію (окрім Болгарії), яка завжди могла розраховувати на її підтримку. В 20х 30х роках Ліга Націй розв’язала 35 з 66 міжнародних конфліктів, деякі із них були і на території Центрально-Східної Європи. Так, у 1925 році президент Ради Ліги Націй зупинив телеграмою війну між Болгарією і Грецією, маючи повну підтримку в цьому Франції і Великої Британії, які тиснули на Грецію, щоб не допустити наступальні операції.

Проте безпека, що могли здобути вищеперелічені країни в рамках Ліги Націй диктувалася перебігом світових подій 30-х років у Європі. Самі гаранти безпеки Центральноєвропейських країн Франція, Велика Британія змушені були шукати союзників на Сході Європи якими і виявились ці країни. Таку ситуацію загрози створила Німеччина, особливо після приходу в ній до влади гітлерівців.

Франція підписала в 30-х роках договори з Польщею, Чехословаччиною, в яких містилися зобов’язання, що Франція надасть їм допомогу в разі агресії Німеччини. Великобританія уклала в цей час схожі воєнні договори з Францією, Польщею, Румунією, Грецією, Туреччиною.2Всемирная история в 24 Т./ Под. ред. А.Бадака/=Т 22. Канун Второй мировой войни – Минск, 1996.- с. 481.

Ці та інші міжнародні договори відкривали шлях до спільної боротьби проти агресора, але були неадекватними новій загрозі. Міцної системи колективної безпеки в Центрально-Східний Європі так і не було створено, що створило загрозу країнам регіону, які стали першими жертвами у Другій світовій війні.

СРСР як фактор впливу соцтабору під час Біполярного облаштування світового порядку

Після Другої світової війни жодна з європейських країн не зазнала таких докорінних змін як країни Центрально-Східної Європи. Зважаючи нате, що більшість воєнних дій в цій війні проходили саме в регіоні Центрально-Східної Європи, то в країнах даного регіону була криза економічного, соціального характеру. Більшість країн регіону (Польща, Угорщина, Румунія, Прибалтійські держави) були визволені від окупацій фашистської Німеччини Радянським Союзом, тому саме СРСР вважав регіон сферою своїх інтересів.

З завершенням Другої світової війни і початком побудови нової