силових методів вирішувати так свої інтереси. Так, наприклад, коли в Угорщині 23 жовтня 1956 р розпочалася народна революція, яка охопила всю країну і протягом кількох днів зміла сталінський режим. Угорщини була готова вийти з комуністичного блоку й приєднатися до європейської спільноти демократичних держав, однак радянське керівництво не могло цього допустити і зважилось на збройну інтервенцію. З’єднання радянської армії саме під егідою ОВД, вторглися до Угорщини, везучи з собою новий “угорський робітничо-селянський уряд”. Революцію було жорстко придушено. Цей факт може служити прикладом того як СРСР “гарантував” безпеку країн Центрально-Східної Європи і дбав про їх інтереси.1
Бураков Ю.В., Китренко Г.М., Мовчан С.П. Всесвітня історія: новітні часи. 1945-1998.- К.: Генеза, 1998.- с.162.
Схожі події, що відбулися в Чехословаччині (1968року) і в Румунії, СРСР, під егідою ОВД вирішив аналогічно.
Після подій в Угорщині 1956 року розміщення радянських військ на території країн Центрально-Східної Європи набуло правового оформлення. У 1956-57 роках відповідні угоди СРСР підписав з Польщею, НДР, Угорщиною та Румунією, а з 1968 року – Чехословаччиною.2
Политическая енциклопедия В 2 Т… -с.95
Також розміщення військ прямо суперечило інтересам безпеки регіону, однак в час “Холодної війни” воно було неминуче.
Таким чином, СРСР в Європі, й зокрема в ЦСЄ, продовжував робити ставку на воєнну силу, ядерну зброю як головні засоби зміцнення безпеки.
Країни ОВД і НАТО були готові до конструктивного діалогу лише у сфері політичного зміцнення безпеки в Європі. В січні 1965 у Варшаві країни східного блоку запропонували скликати нараду європейських держав “для обговорення заходів забезпечення колективної безпеки в Європі”. Оскільки США і Канада виключалися з кола учасників наради, пропозиція одразу викликала негативну реакцію Вашингтона. У 1966 року в Бухаресті країни Варшавського договору ухвалили Декларацію, в якій викликали своє бачення шляхів ослаблення напруженості в Європі, в тому числі висловлювалися за одночасний розпуск НАТО і ОВД, за визначення існуючих у Європі кордонів. Знову пропонувалося скликати загальноєвропейську нараду для обговорення питань безпеки й співробітництва в Європі. У 1969 році в Будапешті керівники країн ОВД прийняли Звернення із закликом прискорити підготовку до загальноєвропейської наради питань безпеки, організувати з цією метою зустрічі представників усіх європейських країн. Країни ОВД підтримали ініціативу Фінляндії , яка в травні 1969 року запропонувала свої послуги для організації загальноєвропейської наради. Міністри закордонних справ країн ОВД, які зібралися в жовтні 1969 року в Празі, запропонували провести загальноєвропейську нараду в другій половині 1970 року з таким порядком денним: 1) про забезпечення європейської безпеки і про відмову від застосування сили або загрози її застосування у взаємних відносинах між державами в Європі; 2) про розширення торговельних , економічних та науково-технічних зв’язків на рівноправних засадах. У червні 1970 року на нараді в Будапешті міністри закордонних країн ОВД розвинули свої пропозиції щодо порядку денного майбутньої наради й урахували деякі критичні зауваження західних держав у зв’язку з попередніми ініціативами ОВД. Вони запропонували обговорити також проблему скорочення збройних сил на території європейських держав і питання розвитку культурних зв’язків. Країни ОВД уперше офіційно погодилися на участь у загальноєвропейській нараді США й Канади.1
Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945-70ті рр). –с.173-174.
Окрім того слід наголосити , що здійснення СРСР нагляду над зовнішньою політикою регіону не могло припинити розвиток зв’язків країн ЦСЄ з іншими країнами. Це в основному були економічні зв’язки в межах РЕВ. РЕВ підписали угоди про співробітництво з Фінляндією (1973), Іраком і Мексикою (1985), одержала статус спостерігача при Генеральній Асамблеї ООН (1974). В роботі окремих органів РЕВ як спостерігачі почали брати участь Лаос, Ангола, КНДР, Ефіопія22 Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки) :Підручник, Л.Гайдуков, В.Кремень, Л.Туберський та ін) –К. :Либідь, 2001-с.54.
Неефективні дії СРСР, ослаблення міжнародних позицій стало одним із суттєвих чинників остаточної дезінтеграції і повного розпаду “соціалістичної співдружності”, тобто зміни в системі безпеки ЦСЄ. Ніколи РЕВ і ОВД не були ефективними інструментами рівноправного співробітництва їхніх учасників, і це стало питання про розпуск цієї організації.1
ООН : сборние документов – М. :Наука, 1981 с.147.
Так світ перестав бути біполярним адже у кінці 80х на початку 90х зник один з полюсів світу – СРСР , який уже не міг контролювати у сфері свого впливу регіони ЦСЄ. Наслідком стало те, що27 червня 1991 року – протокол про припинення діяльності ОВД, котрий з 1990 року існував лише на папері. У результаті радянські війська були виведені з Угорщини, Чехословаччини й Польщі. Почалася формуватися нова система безпеки в даному регіоні із новими пріоритетами.
Таким чином, гарантування безпеки у багатополярній і двополярній системі світового розвитку мало свої особливості для краї ЦСЄ. У період багатополярності (міжвоєнний період0 основними напрямками гарантування безпеки ЦСЄ була орієнтація на Лігу Націй і зокрема на Францію як провідного члена даної організації. Ліга Націй розв’язала ряд гострих конфліктів у межах регіону (наприклад, 1925 рік між Болгарією і Грецією), що сприяло зміцненню безпеки і стабільності регіону, а також сприяла утворенню таких ЦСЄ блоків як Мала Антанта, Балканська Антанта і Балтійська Антанта.
Спільним для держав , що створили такі блоки наявність однакових держав агресорів, що мали певні зазіхання щодо територій держав блоків. Однак усі утворення були неправильними і неефективними. Враховуючи це ослаблення Ліга Націй та ріст нацистської Німеччини призвав до того, що країни регіону стали одними з перших жертв Другої світової війни. З наслідками