Історіографія проблеми.

Проблема зовнішньої політики Угорщини (1989-2004) є на сьогоднішній день досить цікавою та актуальною. Та на жаль вона досить мало розроблена, зважаючи на свій, порівняно невеликий період. Немає спеціальних праць українських та російських дослідників, які були б присвяченні саме цьому питанню. Більшість матеріалу, який використаний при написанні цієї роботи взятий з газетних та журнальних статей, а також з мережі INTERNET. Українські дослідники розробляють переважно проблему відносин між Угорщиною та Україною, а не зовнішню політику Угорщини в цілому. Деяку частину інформації вдалося почерпнути з різноманітних довідників та енциклопедичних видань, які присвячені історії виникнення та діяльності таких організацій як НАТО та Європейський Союз. Самі ж угорські публікації можна знайти в мережі INTERNET, проте вони перекладені на російську та українську мови в дуже невеликій кількості.

Джерельна база нашої проблеми є достатньою тільки для четвертого розділу нашої роботи, який стосується угорсько-українського співробітництва, оскільки дуже багато договорів, угод, меморандумів про співпрацю підписано між двома країнами і вони є доступними для дослідження.

Перший розділ дипломної роботи стосується реалізації політики Угорщини щодо вступу в НАТО. Серед науково-довідкової літератури, яка використана при написанні цього розділу варто відзначити такі видання: ”НАТО – довідник [27], тут міститься дані про те, які країни є членами Північно-Атлантичного альянсу, історія створення цієї організації та її мета, а також багато іншої інформації, що стосується діяльності НАТО. Ще одним важливим виданням, що стосується даної теми є: „СІПРІ 2000: щорічник озброєння, роззброєння та міжнародна безпека”[32]. Тут показано ті заходи, які здійснює НАТО для забезпечення миру, а також наведено кілька фактів, що стосуються військової операції альянсу проти Югославії і роль Угорщини у цій акції.

Серед наукових монографій і статей варто виділити статтю українського дослідника В. Дем’янця: „Реалізація політики Угорщини, щодо вступу в НАТО” [51], де автор наголошує на тих заходах, які здійснювала Угорщина перед тим як вступити до Північного альянсу. Такими були: участь Угорщини в програмі „Партнерство заради миру”, створення при генеральному штабі угорської армії у жовтні 1995 р. Євроатлантичної робочої групи, впровадження системи демократичного контролю за збройними силами. В. Дем’янець також акцентує особливу увагу на „комунікаційній стратегії” – програмі, згідно з якою серед населення проводилася, інформаційно-роз’яснювальна робота з формування відповідного ставлення щодо входження країни в альянс.

Неоднозначне ставлення дослідників викликала участь Угорщини в операції НАТО проти Югославії в березні-квітні 1997 року. Російський науковець І. Нікіфоров у статті „Венгрия: фактор балканськои загадки” [71], висловив думку, що НАТО поспішало прийняти Угорщину до альянсу для того, щоб Угорщина взяла участь у військовій операції проти Бєлграда.

І. Нікіфоров наголосив, що на час проведення вторгнення в Югославію, реформування угорської армії ще не було завершене і Угорщина стала членом НАТО авансом.

Ще один російський дослідник Т. Гарібян у статті „Венгрия, как член НАТО” [49], розкрив важке становище Угорської республіки під час НАТОвської операції в Югославії. Як повноправний член альянсу Угорщина повинна була у всьому підтримувати дії НАТО, але оскільки Югославія є сусідньою державою, у якій проживає дуже багато угорців, Угорщина не могла брати участь у збройній акції. Т. Гарібян вказує також, що ще одним вагомим аргументом у цій справі була атомна електростанція в ПАКШІ, на кордоні з Югославією, яка легко могла стати мішенню для югославських повітряних сил.

Угорський науковець Ф. Контра у статті „Двери в НАТО не стали уже” [60] стверджує, що з членством Угорщини в НАТО, Угорщина в квітні 1999року могла легко бути втягненою у війну з Югославією, після того як угорський уряд погодився пропустити через свою територію військові сили НАТО, але в останній момент альянс відновився від цього плану, Ф. Контра зауважив, що населення Угорщини висловилося проти вступу Угорщини у військову коаліцію проти Югославії, але позиція уряду була на боці НАТО .

Сьогодні все більше дослідників погоджуються з думкою що Угорщина є самою слабшою ланкою НАТО . серед них Ф. Лукянов „Двери Венгрии в НАТО открыты» [62], М. Усиевич „Венгрия 10-летие реформ” [86],С. Ярчевич „Венгрия предпочла подержаную американскую авиатехнику” [89]. Ці науковці висловлюють критику на адресу угорської армії, і стверджують що вона є необороноздатною. Системи озброєнь які є Угорщини на сьогоднішній день є застарілими і держава не вживає ніяких заходів щоб обновлювати військову техніку. М Усиевич стверджує, що витрати на оборону угорської армії не відповідають НАТОвським стандартам, згідно яким повинно виділятися на армію не менше 2 % від ВВП країни. С. Ярчевич твердить, що якщо б існував механізм виключення країн з Північноатлантичного альянсу Угорщина була б першим претендентом „на виліт”.

При написаннф третього розділу дипломної роботи: ”Інтеграція Угорщини до Євросоюзу” я використав з науково-довідкової літератури працю українських дослідників В. Копійки та Т. Шинкаренка „Європейський союз: заснування і етапи становлення” [25], де розповідається про історію створення Євросоюзу, кількість країн-членів цієї організації, їх права та обов’язки. А також плани на майбутнє – прийняття до ЄС нових країн.

Слід також відзначити ще одне видання: ”Словник-довідник Європейського союзу” під редакцією М Марченка [33]. Тут міститься коротка характеристика країн, які входять до ЄС, поміщена інформація про керівні органи цієї організації, вказані прізвища провідних діячів.

Процес розширення Євросоюзу на схід, досить чітко відобразив у своїй статті російський науковець Є Достанко „Расширения Европейского союза на восток в 1990-годы” [53] він стверджує, що Угорщина досить швидко зорієнтувалася у геополітичній ситуації в кінці 1980-х років і взяла курс на