Ще одним дослідником зовнішньополітичної діяльності Угорщини є український науковець Б. Забарко, який Угорщина статті „ЄС і Східна Європа” [54], розкриває основні проблеми при вступі Угорської республіки до Євросоюзу . він наголошує що в Дубліні Рада Європи одобрила ідею підготовки угод про асоціацію з Польщею, Чехословаччиною та Угорщиною, а вже в лютому 1991року була підписана Вишеградська спільна декларація (Чехословаччина, Польща, Угорщина ) по координації взаємодії у сфері безпеки, розвитку ринкових реформ, екології, енергетичних і телекомунікаційних систем, національних меншин. Б. Забарко вказує і на те, що 13 грудня 1993року Угорщина була оголошена кандидатом на вступ до Європейського співтовариства.

Російський науковець В. Боканенко в статті „Налево пойдешь в ЭС попадешь, направо окажешься там же” [37] показує політику Євросоюзу щодо Угорщини, а також Польщі і Чехословаччини. В. Боканенко вказує на те, що у 1994році була розроблена Ессенська стратегія, яка мала вирішити як сприяти показникам економічного росту у країнах Центрально-Східної Європи, як привести їх законодавства у відповідність з європейським правом. Дослідник вважає, що збільшення кількості товарообороту з країнами ЄС позитивно вплинуло на соціально-економічний розвиток Угорщини при цьому зменшувався товарообмін з країнами СНД.

Ще одним дослідником, який розробляв проблему вступу Угорщини до ЄС є С. Солодкий. У статті „Партія, яка ставить під сумнів членство країни в ЄС або НАТО не має шансів потрапити до угорського парламенту” [79] український науковець відзначає політику уряду щодо залучення іноземних інвестицій в країну. Провідні світові компанії (Сіменс, Опель, Філіпс та ін..) придбали акції угорських підприємств і будували нові, завдяки чому фірми з залученням іноземного капіталу давали в 1999році 74% угорського експорту, на них припадало 71.2% імпорту. С. Солодкий схвалює рішення уряду провести масову приватизацію в результаті якої держава отримала від продажі близько 11 млрд. доларів.

Російська дослідниця М. Смірнова у статті „Ренесанс Венгерской дипломатии” [78] висвітлює і аналізує законодавчі акти угорського уряду, які повинні були відповідати нормам країн Євросоюзу. М. Смірнова стверджує що на сьогоднішній день життєвий рівень угорців підвищився, проте він є значно нижчим від рівня громадян ЄС. Середній заробіток угорця (250-300$) становить 10% від заробітку громадянина Євросоюзу.

Представником угорської науки є Ж. Сіладжі, яка у статті „Венгрия: шаг вперед, шаг назад” [76] вивчає можливі наслідки вступу країни до ЄС. Вона вважає, що обов’язковою умовою буде введення віз з сусідніми країнами, які не ввійдуть на той час до Євросоюзу, це не відповідає інтересам угорських бізнесменів, значна частина ринків збуту яких знаходиться на схід від Тиси, проте вступ до ЄС у даному випадку переважає економічні вигоди.

Угорський дослідник Л. Соч у статті „2001год в Венгрии” [80] висвітлює наслідки конференцій в Готенбурзі та Лаекені, де було підтверджено, що Угорщина є одним з основних кандидатів на вступ у ЄС у 2004році. Проте Л. Соч зазначає, що Угорщині ще далеко до стандартів життя які є зараз в Євросоюзі і у цьому напрямі Угорській республіці ще потрібно дуже багато працювати.

З 16-го по 18-те квітня 2003 відбувався в Афінах самміт Європейського Союзу де було вирішено остаточну дату входження Угорщини до ЄС – це 1-ше травня 2004року. Крім Угорщини членами ЄС стануть Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словакія, Словенія, Чехія, Естонія.

Четвертий розділ моєї дипломної роботи присвячений проблемі угорсько-українських стосунків. Серед джерел які я використав при написанні цього розділу варто відзначити „Україна – Угорщина: збірник документів присвячений 10-річчю встановлення дипломатичних відносин (1991-2001)” [1], а також „Україна на міжнародній арені: збірник документів і матеріалів” [2]. Що стосується науково-довідкової літератури, то тут варто виділити монографію О. Задорожнього „Україна-Угорщина : міст до наступного тисячоліття” [24]. У цій роботі коротко висвітлений процес встановлення дружніх відносин між двома державами, а також розповідається про спільні проблеми та перспективи на майбутнє.

Серед дослідників угорсько-українських взаємин слід відзначити В. Краснодемського, який у статті „Сусід сусіду руку подає” [61] наголошує на тому, що Угорщина одна з перших держав, що визнала незалежну Україну і встановила з нею дипломатичні відносини. В. Краснодемський вважає, що 1991рік став поворотним пунктом в угорсько-українських відносинах, що характеризувалися динамічним та взаємовигідним діалогом.

Інший український науковець В. Бошицький у статті „Україна Угорщина: основа-співробітництво” [38], розглядає спільні проблеми. Які стоять перед двома державами. Однією є проблема національних меншин, оскільки в Угорщині проживає досить чисельна українська громада, а в Україні – угорська. В. Бошицький стверджує, що дві країни роблять все можливе для забезпечення прав національних меншин в Угорщині та Україні.

Український дослідник Г. Беба у статті „Нові угоди між давніми друзями” [36] розкриває найважливіші етапи співпраці між обома державами. Серед документів що були підписані між Україною та Угорщиною слід відзначити угоду про партнерство у військові галузі, оскільки в двох держав є спільний кордон, а також наявність однакової військової техніки, цей документ передбачив також спільне проведення військових навчань та обмін військовими знаннями. Г. Беба відзначає ще такий важливий документ як угода про спрощений порядок перетину державного кордону особами, що проживають у прикордонних областях. Тут слід відзначити, що Угорщина не має до України претензій стосовно кордону, який визнавався за станом 1947року.

О. Олійник у статті „Україна-Угорщина: разом у ХХІ століття” [74] наголошує на таких