Свій інтимний гурток друзі жартома називали "Комітетом суспільного порятунку". Вони збирались двічі на тиждень в особистих апартаментах в Зимовому палаці і обговорювали більшість урядових заходів, в тому числі і проект реформ державного апарату. За два з половиною роки було проведено 36 засідань История России: Исторические портреты Под ред. А.П.Шиловой. –М., 1995.- С.72..

Негласний комітет не був цілковито таємним органом, хоча його члени досить турбувались про його таємність. А.Чарторижський про це пізніше писав: "Можна було подумати, що ця кімната була масонською ложею... наші таємні зустрічі не могли залишитися поза увагою двору і невдовзі стали всім відомі". До роботи комітету був задіяний значний контингент осіб, тому неможливо було зберегати в повній таємниці існування цього інституту. Одним з постійних консультантів Олександра І і його молодих друзів був Лагарп, за порадами часто звертались до А.Р.Воронцова, Н.С.Мордвінова, П.А.Зубова, Д.П.Трощинського, М.М.Сперанського. Ключевский В.О. Сочинения – т5. – 1989. - С. 213

Необхідність таємниці була мотивована тим, що ініціатива у справі проведення реформ повинна була належати тільки Олександру І як самодержавцю. Олександр І сам неодноразово говорив, що "реформа повинна бути справою виключно його самого". П.А. Строганов присвятив цьому питанню велике значення, так як написав спеціальну замітку під назвою "Розвиток принципу, по якому реформа повинна бути справою самого імператора". В ній він виказував осторогу, якщо імператор випустить з рук ініціативу у справі розробки реформ, то "нечисленними будуть нещастя, до яких призведе така необережність. Це дасть привід дурному чистолюбству..." Предтеченский А.В. Згадана праця. –С. 95

Неофіційно журнали засідань вів граф П.А.Строганов. В одному з записів було викладено завдання Негласного комітету допомагати імператору в "систематичній роботі над реформою неструктурованого будинку управління імперією". Спочатку було вирішено вивчити сучасне становище Росії, потім перетворити окремі частинки адміністрації, ці окремі реформи завершити "положенням, встановленного на основі істинного народного духу" Валлотон А. Александр I.- М.: Прогресс, 1991. – С.61. До того ж сам Олександр І пропонував видавати закони, які б "не давали можливості змінювати існуючі постанови", так як ініціатором реформ, як вже зазначалось, повинен був виступити він сам. Российские самодержавцы (1801-1917)/ Под ред. А.П.Корелина. – М.:Международные отношения, 1994.- С.60

Російська аристократія негативно сприймала ці ліберальні засідання таємного комітету і в її опозиційних колах гурток молодих друзів імператора отримав назву "якобінської шайки". Томсинов В.А. Светило российской бюрократии. Исторический портрет М.М.Сперанского.- М.: Молодая гвардия, 1991. –С.109

Таким чином, дві вирішальні обставини вплинули на бездіяльність і поступове вмирання Негласного комітету. По-перше, неготовність самого імператора піти на які-небудь рішучі кроки, бо ліберальний світогляд Олександра I не втілювався на практиці. По-друге, як людина свого часу і представник свого середовища, він розумів, що глибокі перетворення можуть вплинути на його становище самодержавця. Тому імператор з такою підозрою сприймав будь-яку ініціативу своїх підданих в тому плані, в якому зачіпалося його право необмеженого монарха.

Отже, Негласний комітет лише декларував проведення реформ без якихось зобов’язань втілення їх на практиці.

Найбільша увага Негласного комітету і російського уряду приділялась реформі центральної адміністрації, бо побудована ще на початку XVIII ст. адміністративна система себе вже вичерпала. Тому члени комітету приймали участь в обговоренні різних проектів перетворень Сенату. Свої проекти перетворень подали П.А.Строганов і М.М.Новосільцев. Проте паралельно Олександром І було запропоновано самому Сенату розробити свій проект. І за проханням останнього П.В.Завадовським було підготовлено деякі замітки на рахунок реформи цього інституту. А через деякий час Олександром І було заслухано і проект Державіна Г.Ф. Але обидва проекти викликали опозицію з боку Негласного комітету, члени якого боялись, що сенатори будуть заважати імператору в проведенні перетворень. Предтеченский А.В. Згадана праця. – С.110-125.

Після довготривалого обговорення цього питання в комітеті, воно було перенесено в Неодмінну раду, але тут також зустріло опір. Там само. – С.126-130.

Остаточний текст проекту був дещо посереднім між проектом Завадовського П.В. і Негласного комітету.

Наказом імператора від 8 вересня 1802 року змінилось місце Сенату в системі державного апарату. В першому пункті цього наказу зазначалось: "Сенат є верховним місцем імперії нашої, маючи собі підпорядкованими усі присутні місця, він як охоронець законів турбується про повсюдне дотримання правосуддя". Хрестоматия по истории России./Под ред. А.С.Орлова.- М.: ПБОЮЛ, 2001.- С.220 Разом з тим було підкреслено, що "влада Сенату обмежувалася єдиною владою імператора". Хрестоматия по истории России./Под ред. А.С.Орлова.- М.: ПБОЮЛ, 2001.- С.220Крім того, всім міністрам було наказано подавати в Сенат свої щорічні звіти. Наказом про права і переваги Сенату цьому вищому державному інституту було надано право ремострації, тобто право обговорення імператорських наказів і висувати вимогу перегляду законів, якщо вони не співвідносяться з вже діючими. Так, в дев’ятій статті говорилось: "Дозволяються Сенату, якщо у загальних державних справах існуватимуть наказ, який би стикався з незручностями у виконанні, або був незрозумілим, повідомляти про те імператора". Хрестоматия по истории России./Под ред. А.С.Орлова.- М.: ПБОЮЛ, 2001.- С.220 Але наказом від 21 березня 1803 року Сенат був позбавлений цього права.

Сам сенат складався з сукупності напівсамостійних департаментів, які знаходились під керівництвом генерал-прокурора. Згідно з наказом від 8 вересня 1802 року одностайність приймалась тільки в департаментських рішеннях, а на загальному зібранні рішення повинно було виноситись більшістю двох третіх голосів. У випадку незгоди генерал-прокурора з прийнятим рішенням, справа повинна була передаватися царю. Доповідь про таку справу повинна була робитися