Становлення політичних поглядів Ю. Пілсудського

Інтегрування України в Європу та загальноєвропейську структуру є неможливе без означення взаємовідносин з Польщею, чия історична доля переплетена з життям українського народу в минулому.

Польсько-українські зв’язки протягом всієї їхньої історії характеризуються цінними для обох народів взаємовпливом та взаємовигідним співробітництвом. Плідність українсько-польських зв’язків обумовлюється етнічною спорідненістю, мовною близькістю, спільністю історичної долі обох народів. Втрата власної національної незалежності та державності у 18 – на поч. 19 ст. не поклала край прагненням польських правлячих кіл грати провідну роль у житті українського суспільства. Ці настрої знайшли своє відображення в ідеології польського великодержавного шовінізму та націоналізму. З іншого боку, ненависть українців до польських любителів розповсюджувалась на все, що було пов’язане з поняттям “Польща”, а польський народ звинувачувався у всіх нещастях, що випадали на долю України. Неспроможність обох сторін досягти взаєморозуміння згубно позначилися на історичній долі як українського, так і польського народів.

Тому сьогодні надзвичайно важливим стає різнобічне дослідження минулого українсько-польських взаємин для подолання історичних стереотипів, що тяжіють над суспільною свідомістю українців та поляків для досягнення взаєморозуміння і співробітництва.

Одним з найбільш суперечливих, дискусійних періодів в історії польсько-українських взаємин є 20-30 рр. ХХ ст. Саме ця епоха в дослідженнях з історії українського народу була перенасичена ідеологічними штампами та перекручуваннями, що ставало на заваді об’єктивного аналізу історичних процесів.

Складна та важлива тема українсько-польських взаємин привертала і продовжує привертати увагу дослідників і знаходить своє висвітлення як у польських, так і у вітчизняних наукових та публіцистичних працях.

Проблема українсько-польських взаємин знайшла своє відображення у працях таких українських істориків, як Б. Тищика і О.Вівчаренка (“Західноукраїнська Народна Ркеспубліка” (Коломия, 1993), Б. Гудя і В. Голубка (“Нелегка дорога до порозуміння: До питання генези українсько-польського військово-політичного співробітництва 1917-1921 рр.” (Львів, 1997), М. Литвина (“Українсько-польська війна 1918-1919”. (Львів, 1998).

Після повалення у 1989 р. комуністичного режиму в Польщі з’явилася низка публікацій, присвячених українсько-польським стосункам періоду національно-визвольних змагань 1920 р. Серед них виділяють праці Є. Коко, С. Стемпеня, А. Середніцького, В. Сєрчика. У монографічних дослідженнях Є. Коко („Wolna z wolnymi. PPS wobec kwestij ukrainskch w latach 1918-1925”. (Gdansk, 1994), А. Хойновського („Ukraina” (Warszawa, 1997), М. Прушинського („Драма Ю. Пілсудського. Війна 1920 р.” (Київ, 1997) вперше почали розглядатися відносини уряду Польщі з УНР, справжні причини спільного польсько-українського „Київського походу”.

Становище західно-українських земель у складі Польщі та методи, якими польські власті здійснювали політику щодо українців, вивчають М. Швагуляк (“Партійні поділи і загальнонаціональні інтереси”. Проблема політичної консолідації українського національного руху Галичини 1919-19139 рр.” (Львів, 1994), З. Баран (“Відродження і становлення Польської держави” 1918-1921 рр.” (Львів, 1995), М. Кучерепа (“Україна-Польща: важкі питання” (Варшава, 1997), В. Чоповський (“Українська інтелігенція в національно-визвольному русі на Західній Україні 1918-1939 рр. (Львів, 1993).

Суспільно-політичне життя на українських землях у міжвоєнний період досліджували і вчені української діаспори, зокрема В. Кубійович (“Західні українські землі в межах Польщі 1920-1939 рр.” (Чикаго, 1963).

Проблема українсько-польських знайшла своє висвітлення і у пресі, зокрема у таких газетах і журналах: “Вперед”, “Громадський голос”, “Діло”, “Розбудова нації”, “Мета”, “Свобода”, “Gazeta Polska”, “Dzіеunnik Poznаnski”, “Czas”, “Rzeczpospolita” і інших.

В сучасній історіографії більше уваги приділено вивченню українсько-польських стосунків і зовсім мало досліджень, яі б стосувались політичних поглядів Ю. Пілсудського. Аналіз опублікованої історичної літератури свідчить про те, що дана тема не розкрита і не була предметом спеціального дослідження. Тому нашою метою є комплексно, на основі узагальнення і критичного осмислення всіх доступних джерел і матеріалів здійснити всебічний аналіз і оцінку політичних поглядів провідного польського діяча Ю. Пілсудського. А звідси і основне завдання даної статті: з’ясувати основні чинники, які впливали на формування політичних поглядів Начальника польської держави Ю. Пілсудського.

Ю. Пілсудський (1867-1935) – фундатор польської державності, посідає одне з ключових місць в історії українського і польського народів. Роль “Коменданта” важко переоцінити. Саме він став тією брилою”, об яку розбився “переможний” наступ Червоної армії на Варшаву, Берлін.

Треба враховувати й еволюцію польського “Месії” – від лівих до ультраправих, від соціалізму до націоналізму і, нарешті – авторитаризму та диктатури. Ю. Пілсудський ніколи не був аморфним політиком. Він зажди наполегливо домагався своєї мети – незалежної і сильної Польщі на чолі із власною персоною. Інше питання, які засоби він для цього використовував [8; 5].

На формування особистості майбутнього диктатора Прльщі вирішальний вплив справили три чинники – його походження, загальна атмосфера, що склалася в Литві після поразки повстання 1863 року, і навчання в російській гімназії. Ю. Пілсудський був нащадком тих, хто протягом століть ніс відповідальність за долю країни. І це почуття відповідальності складало стрижень його характеру. Це почуття було успадкованим, можна сказати вродженим [9; 1].

Народився Ю. Пілсудський в шляхетській сім’ї в м. Вільно. Початкову освіту здобув у віленській гімназії, яку закінчив у 1885 р. Головною метою виховання в гімназії було переконати дітей в другосортності польської мови та культури, довести їм, що життєвого успіху можна добитись лише на “общєрусскіх” шляхах. Саме зі школи він виніс на все життя стійку ненависть не тільки до царя та його слуг, але й до Росії, як такої, до російської мови і культури, які він добре знав [9; 1].

Після закінчення гімназії Ю. Пілсудський продовжує навчання на медичному факультеті Харківського університету, з якого був виключений у студентських заворушеннях.

Дитинство