В законодавстві хоча і передбачалося затвердження законів, які були ухвалені думою і особисто імператором, але при цьому говорилося, що ніякий "новий закон не може бути виданий без поваги думи". Тут також зазначалося, що Державна дума "складається із депутатів, виставлених від губернської думи", що "Державна Дума державних сил – місце, що було рівним сенату і міністерству". Вона повинна була збиралатися по головному закону і без усякого скликання щорічно у вересні місяці. Хрестоматия по истории России/ Под ред. А.С.Орлова/. М.: МБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001.- С.226. В виконавчому ладі хоча і передбачалося, що всі інститути повинні сприймати силу і дію від затвердження самодержавної влади, але при цьому встановлювалося, що міністри повинні будуть відповідати перед законодавчою владою, представники якої мали право вимагати від них у встановленні строки певних звітів, а також формулювати на їх адресу звинувачення. В здійсненні судової функції дії імператорської влади також обмежувалися лише актом затвердження. В цій сфері державець повинен був затверджувати суддів, вибрання яких покладалося на тих осіб, для яких встановлювався суд. Що стосувалося відповідальності суддів, то тут дії самодержавної влади обмежувалися лише наглядом за одноманітністю судових обрядів. По суті, судді несли відповідальність виключно перед законодавчою владою. Предтеченський А.В Очеки общественно-политической истории Росии І четверти ХІХ века.-М.-Л.: Издательство академии наук СССР, - 1957. – С.109
Вище описаний устрій обмежував самовладдя в російському суспільстві. Але таке обмеження припускалося Олександром І, воно в деякій мірі, навіть було його ціллю. Обмеження імператорської влади супроводжувалося б одночасним обмеженням свавілля бюрократій, впорядкуванням складного механізму управління імперією. Завдання розробки раціонального політичного устрою, в межах якого б обмежувалося свавілля чиновництва, Олександр І, по суті, і ставив перед Сперанським. Розуміючи, що обмежити свавілля бюрократії можливо при співпраці з суспільством лише в тому випадку, якщо самому суспільству, яке є об’єктом управління, буде наданий деякий простір: представництво в держаних органах, можливість впливати на державні справи, свобода вираження думок і критики дій уряду. Сперанський намагався здійснити цю думку в змісті проекту реформи. Минаева Н.В. правительственный конституализм и передовое общественное мнение россии в начале XIX века.- Саратов: Изд. Саратовского университета.- 1982.- С.110.
Але послідовне здійснення вищезгаданої думки вело далі простого обмеження самодержавної влади. Сперанський, якй запропонував розмежування всієї системи управління на три частини: законодавчу, виконавчу і судову, - Сперанський був згідний з тим, що згадані частини повинні з’єднатись в державній владі, "як в першому і верховному їх початку". Хрестоматия по истории СССР, Т.2.- М., 1949.- С.430. Необмежена влада російського самодержавця містилась не тільки в структурі російського суспільства, але й характері організації управління, а головною відмінною рисою адміністративного устрою Росії була анархія. Яскравіше всього вона виразилась в роз’єднанні окремих частин управління, відсутності безпосереднього зв’язку між відомствами, чіткого розподілу між ними адміністративних функцій. При такому характері російської адміністрації єдиним фактором, який приводив до згоди різноманітні її частини, єдиною силою, яка зв’язувала управлінські інститути в систему, була влада імператора. Завдяки подібній організації управління цар мав можливість втручатись буквально у всі справи. Його особиста влада при таких умовах ставила самою впливовою силою в російському суспільстві. Ось чому вже одне впорядкування системи управління, ліквідація в ній анархії, чітке розмежування функцій між відомствами, автоматично призводило до обмеження самодержавства. Але Сперанський визнавав саму неможливість такого практичного з’єднання трьох різних частин управління. Внаслідок цієї різноманітності окремих частин управління, багатоскладності справ, які знаходились в їх підпорядкуванні, "не можна припускати, щоб державна особа, само собою і безпосередньо на них діючи, могло зберегти з точністю їх межі і у всіх випадках здійснити всі різноманітні їх відносини". З цього висновок: "Тому необхідно бути місцю, де б їх початкові правила і дії були збережені. Звідси виходить необхідність четвертої установи, де б три попередні у всіх їх відносинах щодо державної влади зливались докупи і в цій єдності восходили б до верхнього її затвердження". Цю четверту установу Сперанський назвав Державною радою. Томсинов В.А. Светило российской бюрократии. Исторический портрет М.М.Сперанского.- М.: Молодая Гвардия., 1991.- С.142-144.
Тобто Державній Раді передавалась важлива функція самодержавної влади – функцію узгодження діяльності різноманітних частин управління. Державна Рада була основним фактором, який зв’язував управлінські інститути в єдину систему.
Покладавши надію в здійсненні своїх проектів суспільно-політичних перетворень не законного держаця, Сперанський розумів, що дії його влади будуть ефективні, якщо будуть створені надійні провідники його дій по всій території країни. Хоча він і припускав управління країною за допомогою бюрократично організованого чиновництва, але лише в окремих межах. Він бачив зло бюрократичної організації управління, яке перш за все виявлялося в широких можливостях для свавілля. Головним заняттям центральної влади при бюрократичній організації управління була уніфікація контролю за різними відомствами, а також нагляд за зловживаннями, корупцією. Томсинов В.А. Светило российской бюрократии. Исторический портрет М.М.Сперанского.- М.: Молодая Гвардия., 1991.- С.145.
Цар, який по справжньому, а не ілюзорно прагнув керувати країною повинен був віддати здійснення влади і виконання своїх наказів спеціально створеним для цього станам – колегіальним органам, які повинні створюватись на початках виборності з представників різноманітних прошарків вільного населення. Перевагу станово-колегіальної організації у здійсненні влади Сперанський бачив перш за все в закладених в ній гарантіях від помилкових рішень, свавілля. Мироненко С.В. Как Россия в начале XIXека чуть не стала конституционной монархией...-С.258.
В відсутності відповідальності перед більшістю міністрів