Франції, проти створення спеціальної комісії з питань німецьких кордонів, наполягав на негайному формуванні центрального уряду Німеччини, не враховуючи необхідності певних попередніх заходів, спрямованих на політичне та економічне об’єднання 4-ох зон. 4 грудня 1947 р. обговорюється мирний договір з Австрією, але внаслідок неузгодженості між державами переможцями в питанні про майбутнє німецької Австрії, воно завершилось безрезультатно. Стуь ситуації, що склалась у німецькому питанні 19 грудня 1947 р. генерал-маршал з’ясував так: “Зараз ми не можемо сподіватися на обєдання Німеччини, західним державам стало зрозуміло, що у найближчому майбутньому ніякі угоди з СРСР у німецькому питанні неможливі. Вони вирішили скликати конференцію за участю 3-ох держав без СРСР. Вона розпочала роботу 23 лютого і завершила 1 червня 1948 р. Проходила в 2 етапи і виробила рішення про створення сепаратної західнонімецької держави.”
Були прийняті рішення про майбутній статус зон 3-х держав у Німеччині. Намічено скликати 1 вересня 1948 р. Установчі Збори, утворити Парламентську раду з 55 членів, яка виконуватиме директиви органів військової держадміністрації союзників. Домовлено, що головнокомандуючий 3-х зон створить військове бюро безпеки, яке стежитиме за проведенням демілітаризації Німеччини. На початок червня 1948 р. у зонах окупації 3-х західних держав проведена грошова реформа: замість рейсмарки в обіг введено німецьку марку, створено державний банк, єдиний для всіх 3-х зон окупації. Радянські власті у відповідь встановили повну блокаду західних зон у Берліні, яка тривала майже рік. Маршал Соколовський заявивши протест проти введення нових грошей у західній окупаційній зонах, 22 червня 1948 р. оголосив про грошову реформу в Східній зоні, включивши Берлін. СРСР вимагав, щоб ы в західних секторах Берліна було впроваджено східнонімецьку марку. Відповідальність за блокаду столиці він поклав на західні держави. Заходи по постачанню Західного Берліну США відкрили “повітряний міст”, яким в свої зони постачали все необхідне. 26 вересня 1948 р. питання по Берлін було передано на розгляд Ради Безпеки ООН. Під час голосування 25 жовтня 1949 року по берлінському питанні СРСР застосував veto. Висловлювання сторін були настільки різними, що заговорили про можливість нової світової війни. У результаті переговорів СРСР і США домовились, що з 12 травня по 20 червня 1949 р. Західні держави пропонували СРСР запровадити у східній зоні такий самий устрій, що вже встановився у 3-ох зонах. СРСР не пристав на пропозицію. У Бонні 8 травня 1948 р. було прийнято Конституцію нової держави – Федеративної республіки Німеччини ( федерація 11 земель). 12 вересня 1948 р. проф. Тодор Гейс обраний президентом нової держави. 15 вересня 1948р. Конрад Аденауер обраний канцлером – главою уряду. З кінця вересня 1949 р. Західна Німеччина почала існувати як самостійна політична сила. За цих умов у Східному Берліні був проведений З’їзд німецького народу, на якому зібралося 1800 делегатів. З’їзд одностайно прийняв Централістську конституцію, яка протиставлялась бонській конституції. Не було досягнуто поступ у питанні об’єднання Берліну.
В умовах утворення ФРН. Молотов 10 червня 1948 р. виступив з пропозицією урядам 4-ох окупаційних держав протягом 3-х місяців розробили виведені протягом року після укладення договору про мир. Не розв’язаними залишаються суперечності між Західними державами та СРСР. Останній ініціював скликання в Берліні “Ради німецького народу”, яка 7 жовтня оголосила утворення Німецької демократичної республіки – НДР. Лідер комуністів Отто Гротеволь призначений міністром-президентом. Таким чином утворення двох держав на Німецькій землі не означало вирішення німецької проблеми, а тільки розпочати її нову фазу. Внаслідок розбіжностей між колишніми учасниками антигітлерівської коаліції, які виникли у різноманітних сферах не вдалося зберегти єдиної Німеччини. Розкол країни став фактом.
2. Початок “холодної війни”. “Доктрина Трумена” і “план Маршала”.
Після закінчення Другої світової війни новий період розпочався в історії – “холодна війна”. 1946 р. характеризується зростанням напруженості у відносинах СРСР з США, які стали найсильнішими державами. Становище у Греції, Азербайджані, початок війни в Індокитаї (грудень 1946). США уже демобілізували армію, але цього не зробили СРСР. США почали звинувачувати СРСРС в експансіонізмі. СРСР після війни включили Південний Сахалін і Курильські острови, мав володіння у Північному Китаї, увійшли області Печенга, Закарпатська Україна, частина Східної Прусії. В країнах Центральної і Східної Європи окупованої радянським військовими до влади комуністичні і прокомуністичні сили. У 1945-1946 рр. СРСР пред’явив претензії Туреччині наполягаючи на передачі прикордонних територій, на праві СРСР створювати військово-морські бази у Дарданеллах. На початку 1946 р. Албанія, Югославія і Болгарія підтримали партизанський, антиурядовий рух. Це загрожувало встановленням тут комуністичного режиму СРСР вимагав прав на контроль над Тріполітанією – Лівією, щоб забезпечити свою присутність на Сході. В основних Західноєвропейських державах комуністи увійшли в уряд і пропонували серйозні соціально-економічні перетворення. СРСР перетворився у значну силу. Частина західних діячів виступали за умиротворення СРСР. Міністр економіки США Уолс пропонував визнати домінування СРСР в окремих регіонах світу. Іншої точки зору був президент Трумен, а також діячі Великобританії. У. Черчілль вважав необхідним обмеження СРСР. На лекції у м. Фултоні 3 березня 1946 р. Черчілль як приватна особа охарактеризував ситуацію, що склалась у світі як небезпечну для Західної демократії. Він говорив, що і СРСР має право на безпечні кордони у Західному світі. Він виключив можливість, що Сталін прагне до нової війни, а тільки прагне поширити свій вплив на всю Європу від Прусії Щеціна. Тому на цій межі на Європу опущено залізну завісу.