Питання про мирний договір з Японією

Радянський уряд неодноразово пропонував приступити до підготовки мирного договору з Японією поклавши його вироблення, як це передбачалось Потсдамським урядом, на Ряду Міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії і Китаю. Бажаючи швидше досягнути мирного врегулювання з Японією, він погодився розглянути в Раді Безпеки ООН питання про передачу під опіку США колишніх японських підмандатних володінь у Тихому океані – Маршаллових, Каролінських і Маріанських островів. У квітні 1947 році ці острови рішенням Ради безпеки були передані під опіку США.

Але уряд США не спішив укласти мирний договір з Японією, хоч часто говорив про готовність підписати такий. Відсутність договору створювало необмежені можливості для Японії американським монополіям.

Становище значно змінилось на початок 50-х років. Тривала окупація Японії американськими військовими важким тягарем лягла на економічну країни, мішаючи її розвитку. В серпні 1950 року промислове виробництво Японії складало приблизно 70% від рівня 1937 року. У країні нараховувалось біля 13 млн. безробітних. Японський народ, незважаючи на репресії, все енергійніше виступав за якнайшвидше укладення мирного договору і ліквідацію американської окупації. У першотравневих демонстраціях 1950 року, які проходили під антиамериканським гаслами, брало участь декілька мільйонів людей. Дипломатичний оглядач американського журналу „Ньюсдік” Гаррі Кон, який відвідав Токіо літом 1950 року, писав: „На мій погляд, тобто на погляд людини, яка прибула в Токіо після трьохрічної відпустки, настав час, коли американці повинні піти. Є підстави думати, що якщо нинішнє становище не зміниться, то це приведе до виникнення сильної антиамериканської політичної речі. На одностайну думку всіх, хто добре розбирається в обстановці що склалася, якщо окупація в її теперішній формі буде продовжуватись і на далі, надія на те, що Японія перетворилася у дружню країну, на яку можна буде спертися в районі Тихого океану, зникне остаточно.”

В цих умовах уряд США вирішив піти на укладання з Японією такого мирного договору, якщо зберіг би практично окупацію країни американськими військовими. Правлячі кола США пішли на укладання мирового договору з Японією також тому, що після втрати чанкашістами Катаю вона ставала головним союзником американського імперіалізму на Тихому океані. Щоб Японія могла вести активне співробітництво з США, їй потрібно було офіційно надати статус суверенної держави. У вересні 1950 р. уряд США прийняв рішення про укладання мирного договору з Японією. Ведення їх було доручено Дж. Ф. Даллесу, назначеному радником державного департаменту.

США, побоюючись, що Радянський союз і КНР помішають нав’язати Японії недемократичний мирний договір, стали на шлях підготовки сепаратного договору. Вони відмовились від Ради міністрів закордонних справ і тим самим порушили свої міжнародні зобов’язання, усунули СРСР і КНР від участі в підготовці проекту мирного договору. Американський уряд склав проект договору з Японією, який відповідав інтересам США, і став нав’язувати його прийняття. Це були дії, спрямовані проти японського народу, а також законних прав і інтересів краї, які брали участь у війні з Японією. В кінці жовтня 1950 р. уряд США направив країнам-учасницям Далекосхідної комісії меморандум, в якому викладались сім „неостаточних”, прихильників мирного договору з Японією. Найбільш важливими з них були наступні. США вимагали відторгнення від Японії островів Рюкю, Бонія і інших з передачею їх під американську „опіку”. Вони вимагали переглянути вже вирішне питання про приналежність Китаю, Тайваня і Пенхуледао (Постдарські острови), радянському Союзу – Південного Сахаліну і Курильських островів. Це означало, що США стали на шлях грубого порушення міжнародних угод по Далекому Сходу, укладених при їх участі в Каїрі (1945 р.). Під приводом забезпечення безпеки Сполучені Штати заявили також про намір зберегти свої війська на Японських островах і відновити японську військову машину. Учасники договору повинні були відмовитись від усіх претензій до Японії, за виключенням того, що сезонні держави націоналізують японську власність на своїх територіях. Якщо ті або інші держави не захочуть укласти мир з Японією на умовах, запропонованих Сполученими Штатами, то останні разом з підтримуючими їх країнами укладуть сепаратний мирний договір. Пізніше в березні 1951 р., уряд США опублікував остаточний проект мирного договору з Японією, в основу якого лягли ці принципи.

Американські умови мирного договору викликали законну тривогу населення Японії і народів багатьох інших країн. У Японії під керівництвом Комуністичної і соціалістичної партій розгорнулась широка кампанія проти імперіалістичного мирного договору, за ліквідацією військових баз США і американської окупації. Була створена Рада руху усесторонній мир, тобто мир з усіма країнами, з якими Японія виховала в 1941-1945 рр. Рада організувала збір підписів під вимогою про укладання справедливого демократичного миру. Під цією вимогою підписалось біля мільйонів людей.

Що ж стосується японських монополістів і політиків на умовах висунутих Сполученими Штатами, хоч він вів до продовження окупації країни. Це було продиктоване їх бажанням з допомогою США відновити японську військову міць. Буржуазні партії правляча ліберальна і опозиційна консервативна ідучи на „сделку” з США, обґрунтовували її необхідність тим, що якщо припиняться американська окупація, то в Японії, мовляв, виникне „вакуум сили”, який спробує заповнити... „міжнародний комунізм”.

Американські умови сепаратного миру з Японією викликали серйозне занепокоєння в урядів Філіппін, Австрії, нової Зеландії і Англії. Уряд Філіппін виражав невдоволення тим, що в проекті договору не було ясності у питанні репараційних зобов’язань Японії. Австрія і Нова Зеландія вказували на відсутність в договорі гарантій