Щоб подолати опір цих країн, Даллес у першій половині 1951 р. зустрівся з їх державними діячами. Філіппінським політикам він пригрозив припиненням допомоги, і ті знаки свої заперечення. Австралії і Новій Зеландії було дано запевнення, що США нададуть їм військову допомогу у випадку нападу Японії. Досягнута домовленість (сделка) була оформлена договором про утворення потрібного військового союзу Австрії, Нової Зеландії і Сполучених Штатів ААЗЮС, підписаного 1 вересня 1951 р. цей договір мав не тільки антияпонську загостреність, але був направлений перг за все проти соціалістичних держав і миролюбних несоціалістичних країн Азії.

Англія відмовилась від своїх заперечень і приєдналась до американського проекту мирного договору з Японією в якості співавтора. Вона також відмовилась від вимоги „залучити” до переговорів КНР, а США знімали пропозицію про участь в мирному договорі угрупування Чан Кан-ші. За поступки, зроблені Сполученими Штати, останні обіцяли допомогти Англії врегулювати її відносини з Іраком, де уряд націоналізував підприємства АІНК, і з Єгиптом, який вимагав виведення англійських військ і ліквідації договору 1963 року.

7 травня 1951 року Радянський уряд повідомив Сполученим Штатам свої зауваження на проект мирного договору з Японією. Він вказав що „Уряд Сполучених Штатів прагне усунути СРСР, Китайську Народну республіку і інші країни від підготовки мирного договору з Японією і взяти цю справу виключно у свої руки, щоб одностороннім чином нав’язати Японії у вигляді диктату вигідні уряду США умови цього договору, використовуючи для цього залежність теперішнього уряду Японії від американських окупаційних властей”. Радянський уряд показав, що „американський проект мирного договору з Японією містить з точки зору суті справи ряд неправильних положень, які не сумістимі з наявними угодами між державами”, і становить своєю метою нав’язати Японії несправедливий мир.

Радянський уряду запропонував підготовити проект мирного договору з Японією через Раду міністрів закордонних справ і покласти в його основу цілі: перетворення Японії у миролюбну демократичну державу; забезпечення демократичних прав населення Японії, обмеження розмірів японських збройних сил в якості гарантії проти відродження японського мілітаризму, зняття всіх обмежень у справі розвитку мирної економіки і зовнішньої торгівлі Японії, недопущення вступу Японії у будь-якій кампанії, спрямовані проти одного з союзників по другій світовій війні держав; виведення усіх окупаційних військ з Японії протягом одного року після укладання мирного договору, з тим щоб ні одна іноземна держава не мала на японській території військ або військових баз.

Радянські пропозиції відповідають інтересам і прагненням усіх миролюбних народів Азії. 23 серпня 1951 р. уряд Індії заявив уряду США, що на його думку, мирний договір з Японією повинен відповідати двом основним вимогами: „забезпечити Японії становище, засноване н а честі, рівності і задоволеності у співдружності вільних націй” і дати „можливість всім країнам, особливо зацікавленим у підтримці міцного миру на Далекому Сході, рано або пізніше приєднатися до договору.” На думку уряду Індії, американський проект не тільки не відповідав цим вимогам, але прямо протирічив їм. Він вважав несправедливим і недоцільним замовчуванням в проекті договору про те, кому повинні у відповідності з наявними між угодами належати Тайвань, Курильські острови і південний Сахалін, а також прагнення США поставити під свій контроль острови Рюкго, Бонін і ін. Оцінюючи наміри США звернути свої окупаційні війська в Японії, уряд індії писав, що такий договір „не буде рішенням, яке було би цілком вільно прийнято Японією” в якості суверенної держави.” Наслідки цього будуть самими плачевними не тільки для народу Японії, але також для мирових просторів населення Азії”.

Уряд США не порахувався з думкою Радянського Союзу, країн Азії і світової громадськості. Він самочинно визначив склад, час і місце конференції, скликання для підписання мирного договору з Японією.

Конференція в Сан-Франциско

Конференція проходила в Сан-Франциско 4-8 вересня 1951 р. У її роботі прийняло участь 52 держави, у тому числі соціалістичні країни – СРСР, Польща, Чехословаччина. Від участі в конференції відмовились Індія і Бірма. Відкриваючи конференцію, представники США заявили, що в завдання її учасників не входять розробка мирного договору з Японією або внесення поправок і доповнень до американського проекту. Учасникам конференції надавалось право тільки затвердити американський проект..

Радянський представник Громенко піддав критиці американський проект мирного договору і від імені уряду СРСР запропонував відповідні поправки, покликані усунути загрозу нової японської агресії, забезпечити інтересом Радянського Союзу і інших держав. Радянський уряд запропонував занести в договорі, що Японія визнала суверенне право КНР на Тайвань, Пенхуладао і прилеглі до них острови, а також суверенне право СРСР на Південний Сахалін і Курильські острови і відмовляється від претензій на ці території; японський суверенітет поширювався не тільки на Хонсю, Кісю, Сікону і Хоккайдо, але й на острови Рюкко, Бонін, Волкано і деякі інші території, які Сполучені Штати відторгли на свою користь. У радянських пропозиціях передбачалися виведення військ союзних держав з Японії у троьхмісячний