Реферат на тему:
Німеччина в ІХ–ХІ ст.
ПЛАН
1. Територія. Особливості феодального розвитку.
2. Походи проти слав`ян. Боротьба з угорцями.
3. Грабувальні походи в Італію. Утворення Священної Римської
імперії.
4. Клюнійський рух.
5. Клюнійські реформи.
6. Вормський конкордат.
Територія. Особливості феодального розвитку.
Верденський договір вручив Людовіку Німецькому землі за Рейном, частково – за Рейном та його правими притоками, Баварію. Ця Східно-франкська держава і стала називатися “країною тевтонів”.
На території, заселеній саксами, тюрінгами, гессенцями, аллеманами, баварами, особливості розвитку феодалізму зумовлювались тим, що тут не було римської окупації, якщо не вважати дуже невеликого періоду на рубежі н.е., та й тільки в західній частині країни. Отже, тут не було синтезу розкладаючогося рабовласницького устрою з германськими елементами. В Німеччині зберігалась на протязі століть вільна община – марка, що свідчило про живучість пережитків первіснообщинного устрою. Зберігалось також на протязі століть вільне селянство, та кріпосне право розвинулось лише з кінця середньовіччя. Зрештою, розвиток феодалізму проходив нерівномірно. Таким чином, південна Німеччина йшла попереду за складанням великого феодального землеволодіння, тоді як в Саксонії цей процес був уповільненим.
Основою феодального устрою була феодальна власність на землю та відмінна степінь залежності безпосередньо виробника від феодала. Велика поміщицька власність на землю поєднувалася з малим хазяйством безпосереднього виробника – селянина.
Центром феодального устрою, його основним осередком, став маєток феодала. З IX ст. розвивалось будівництво замків, в Німеччині вони перший час були дерев`яні, потім стали будуватися з каменю. Замок став осередком феодального володіння (сенйорії), сам феодал господарював над округою з десятками деревень.
Навколо замка ліпилися селища феодально залежних селян, зобов`язаних пану барщиною, оброком, воєнною службою в ополченні; для них пан був суддею, воєенним начальником; він розпоряджався працею, майном та життям селян.
В XI ст. почався найважливіший процес в житті феодального світу – почалося відділення ремесла від сільського господарства. В результаті дещо повільного, але відчутного підйому виробничих сил (розвитку металургії та шахтарства, текстильного, гончарного, деревооброблюючого промислів, успіхів коневодства, селекції сільськогосподарських тварин, збільшенню врожайності тощо) ремісництво мало більше сировини, кращого та більш дешевого, ніж раніше. Відбувається скачок, розриваючий рамки поміщицького, барського ремісництва; ремісництво відділяється від сільського господарства та зосереджується в центрах товарного хазяйства – в містах. Міста, що були на початку феодалізму воєнними, адміністративними або культурними центрами, набувають інших рис – вони становляться осередком виготовлення товарів для обміну – товарного виробництва.
В Німеччині міста почали рости як центри товарного виробництва з XI ст. Раніше всього піднімалися міста на водних артеріях країни – на Рейні, Дунаї, Одері.
Політичний устрій Німеччини відзначався своєрідністю. Характерно було довге зберігання герцогств, що були продовженням племенних князівств. Територія німецьких герцогств була територією племені (союзу племен) і влада феодальних герцогств – результат еволюції племенних князів, що перетворилися на феодальних володарів. Цими герцогствами були – Швабія (земля древніх свевів), Баварія (земля баварів), Франконія (земля східних франків), Саксонія (земля саксів). На початку Х ст. до цих феодальних державних утворень приєдналось п`яте – Лотарінгія.
Влада герцогів була великою. Вони тільки іноді підтримували королів – там, де заходи, що проводились короною співпадали з їх інтересами, або там, де корона забезпечувала їх привілеї та господство над населенням герцогства. Влада герцогів призвела до того, що королі стали возводитися на трон лише зі згоди герцогів, і німецька корона стала обраною. Лише сильним та великим королям вдавалось зламати могутність герцогів та й те лише на деякий час. Розвиток феодального устрою призвів до того, що в Німеччині значення і авторитет корони впали, і країна врешті перетворилась в комплекс багатьох князівств. Герцогів оточував натовп вассалів- середніх і малих феодалів. Поступово складалася феодальна ієрархія.
Каролінги правили країною до 911р., коли помер, не залишивши потомства, король Людовік Дитя, і з`їзд німецьких князів вирішив зі свого середовища нового государя. Вибір пав на герцога Франконії Конрада, який став першим обраним королем Німеччини. Принцип обраності королівської влади зберігався дев`ять століть. Віднині вступ короля на трон залежав від згоди могутніх феодальних володарів. Тільки тимчасово сильним і енергійним монархам вдавалося закріпити трон за членами своєї родини, при житті добиваючись згоди князів та церкви на це та роблячи сина соправителем королівства.
Конрад І вісім років провів в боротьбі з герцогами, які не визнавали ані його влади, ані його інтересів. Очевидно, що до кінця правління намітився компроміс короля з його супротивниками, так як перед смертю Конрад рекомендував герцогам обрати на престол свого найзаклятішого ворога – герцога Саксонії. Князі вважали за благо дотриматися пораді і обрали Генріха І Птахолова (919 – 936)*
* Його дивне прізвисько неясне. Легенда про те, що посланці герцога застали Генріха за ловлею зябликів, була придумана з тим, щоб пояснити, це прізвисько.
Походи проти слов`ян. Боротьба з угорцями.
Генріху І та його потомству вдалося забезпечити трон за своєю династією на протязі століття.
Генріх І і в особливості його син Оттон І (936 – 973) були енергійними та волевими людьми. Вони змогли значно укріпити авторитет центральної влади та підкорити собі непокорних герцогів. Оттон І сміливо йшов на подроблення герцогств, роздаючи великі землі своїм родичам.
Важливою була опора саксонських королів на церкву. Королі покровительствували духовним феодалам, розширюючи їх володіння та осиплюючи монастирі і єпископства щірими дарами. Оттон І роздав єпископам величезні