Реферат на тему:

„Антська держава”

Слов'яни були відомі в тодішньому світі під різними назвами. Так, на початку нашої ери античні вчені (Пліній Старший, Птолемей) знали слов'ян під назвою венедів. Венедські племена, за їх словами, заселяли всю північну і західну частину територію сучасної України. Пізніше, у УІ-УІІ ст. візантійські автори називають слов'ян антами і склавінами. Анти жили на великій території між Дністром Дніпром, а також на Лівобережній Україні, склавіни - на захід від них.

Провідною галуззю господарства у слов'ян було хліборобство. Ґрунт обробляли ралом. Однак у У-УІ ст. у техніці землеробства східних слов'ян сталися значні зміни - з'явилося нове досконаліше знаряддя праці типу плуга. Він дозволяв не тільки підрізувати шар землі, але й перегортати його. З появою плуга різко підвищилась продуктивність праці землероба, крім того, стали розорювати важкі степові ґрунти, бо рало для цього було малопридатним. Змінювалася і сама система землеробства: переліг почав витіснятися двопіллям. Це сприяло розширенню площі оброблюваної землі.

Всі ці зміни у землеробстві відбулися, передусім, у степових і лісостепових районах. У лісовій же смузі довгий час зберігалося примітивне виробне землеробство. Залізною сокирою вирубували чагарники та дерева, викорчовували коріння і спалювали його. У підготовлений для сівби ґрунт кидали зерно і потім загортали його бороною. Через кілька років люди залишали виснажені ділянки і переходили на інші.

Основними сільськогосподарськими культурами, які вирощували східні слов'яни, були пшениця, ячмінь, жито, просо, коноплі. У той час поширюється також горох, вика, гречка.

Важливе місце у східних слов"ян займало тваринництво. Худобу (велику і дрібну) розводили для м'яса, шкіри, вовни. Як тяглову силу використовували коней і волів. Такі промисли, як збиральництво, мисливство, рибальство, втрачають у господарстві колишнє значення і відіграють уже другорядну роль.

Значного розвитку досягла в ті часи також техніка добування заліза. Залізо добували з болотної руди, яка в лісостепу залягала близько до поверхні, а іноді - на берегах річок і озер - на самій поверхні. В руді було від 20 до 50% заліза. Для виробництва металу потрібна була відносно невисока температура. Добували залізо за допомогою сиродутного горна - невеликої глиняної печі. Уміли виплавляти в той час уже й сталь, значно підвищуючи температуру при плавці.

Високого рівня розвитку досягло виробництво глиняного посуду, що було зумовлено поширенням гончарного круга, який дозволив не тільки підвищити продуктивність праці, але й якість посуду, оскільки йому надавали правильної форми. Робили посуд стрічковим способом, себто накладали спіралями смужки (стрічки) глини і так нарощували стінки посудини. Посуд, який відзначався великою різноманітністю форм, прикрашений орнаментом, обпалювався в печі.

Великих успіхів було досягнуто в ювелірній справі. Прикраси виготовляли переважно з міді і бронзи, рідше - зі срібла і золота. При цьому застосовували два технічні способи - звичайне кування і виливання з допомогою глиняних формочок по восковій моделі. Ювеліри оволоділи такими складними прийомами, як зернь (узор робили зі з'єднаних маленьких кульок), скань (орнамент робили з тонкого, майстерно звитого золотого, срібного або мідного дроту, напаяного на пластинку), філігрань (виріб прикрашали тонким золотим або срібним дротом, утворюючи об'ємну композицію), інкрустація (прикрашення речі, найчастіше залізної, шматочками срібла). Відомий був у ці часи й складний за своїм характером спосіб виготовлення виїмчастої емалі. За цим способом у бронзовому корпусі речі, призначеної для інкрустації емаллю, залишали гнізда (виїмки), в які насипали порошок з товченої скляної маси, а потім нагрівали річ. При високій температурі порошок розплавлявся й заповнював виїмки рівномірним шаром емалі.

Розвиток продуктивних сил у східних слов'ян призвів до того. що ремесло відділилось від землеробства і стало остаточно окремою галуззю виробництва. Так був завершений процес оформлення ремісництва у самостійну галузь господарства. Найраніше самостійною галуззю стала металургія заліза і повязана з нею ковальська справа. Це пояснюється тим, що, з одного боку, поклади заліза зустрічались не всюди, а з іншого - добування й обробка заліза були досить складним технічним процесом, який вимагав певних навичок і спеціального устаткування. Щодо інших галузей промисловості - обробки дерева, шкіри, вовни, шевства, кравецтва і т.д., то вони ще довгий час зберігали характер домашнього виробництва.

Відокремлення ремесла від землеробства мало важливі наслідки, бо воно сприяло виробництву, безпосередньо, для обміну, тобто товарному виробництву. Разом з останнім інтенсивно розвивалася й торгівля. Обмін відбувався тепер не тільки всередині племені, але й на його кордонах, де плем'я стикалося з іншими племенами. Розвиток ремесла в окремих поселеннях і пов"язаний із цим продаж ремісничих виробів на бік призводив, за сприятливих умов, до перетворення таких поселень у ремісничо-торговельні пункти, в зародки майбутніх міст.

Більше того, почався обмін і з заморськими країнами. Східні слов'яни провадили торгівлю із сусідніми римськими провінціями Причорномор'я: продавали римлянам предмети сільського господарства, а купували у них вино. олію, металеві речі (посуд) тощо. Свідченням цих економічних зв'язків є римські монети, знайдені на території сучасної України. Отже, розвиток торгівлі призвів до виникнення загального товару, на який обмінюються всі інші товари - грошей.

Слов'яни були відомі в тодішньому світі під різними назвами. Так, на початку нашої ери античні вчені (Пліній Старший, Птолемей) знали слов'ян під назвою венедів. Венедські племена, за їх словами, заселяли всю північну і західну частину територію сучасної України. Пізніше, у УІ-УІІ ст. візантійські автори називають слов'ян антами і склавінами. Анти жили