РЕФЕРАТ

на тему:

Розвиток аптечної справи в Україні

1. Зародження аптечної справи на території України

Першими документами, що дають відомості про історію розвитку лікознавства на Русі, є літописи. Одне х найбільш ранніх джерел, в якому згадується про існування лікарів у Київській Русі, - церковний устав Володимира Святославовича, написаний у Х ст. (996 р.).

Оскільки на Русі ліки називалися зіллям, то й установи, що готували та відпускали їх, називалися “зеленями” (звідси зелейник).

Джерелом лікарських засобів медичної практики в основному були рослини, з яких готували “лікарське зілля” і для внутрішнього, і для зовнішнього вживання, Найчастіше використовували аїр, лопух (кореневище); березу (листя, бруньки, сік); борщівик, буркун, любисток, хвощ (траву); бобівник, суниці, м’яту, подорожник, черемху, шавлію (листя); дуб, дягель, півонію. редьку, хрін (коріння); яловець (ягоди); часник, цибулю (цибулини) тощо.

У розвитку української фармації від зародження її в XIII ст. і до формування прообразу сучасної аптеки на початку ХХ ст. виділяються три основних етапи, які припадають на певні історичні періоди: князівської доби (1256-1349), перший польський (1349-1772) і австрійський (1772-1918).

Для князівської доби, що зайняла менше століття, характерне виникнення храмової медицини. У цей час стали з'являтися медичні осередки з аптеками при львівських храмах Іоанна Хрестителя (XIII cт.), Домініканському соборі (XIV ст.), монаcтирі Св.Юрія (XIV ст.). Лікувальна практика і застосування лікарських засобів базувалися в основному на традиціях народної медицини.

Особливістю другого етапу, який тривав понад чотири століття і був для галицького краю неблагополучним в епідеміологічному відношенні (епідемії 1348, 1362, 1365, 1464, 1467 рр.), стало будівництво у Львові першого на території сучасної України водогону питної води (1404) й очисної системи; запрошення у XV ст. з європейських країн до Львова перших дипломованих лікарів і аптекарів; поява аптекарів-українців (Василь Русин, 1445); відкриття у Львові першої офіційної публічної аптеки (1490); заснування на західноєвропейський зразок цеху цирульників (1512).

На початку XVI ст. у Львові виникли національно-релігійні братства та позацехові об'єднання умільців, які, поряд з іншим, взяли на себе створення шпиталів і притулків для хворих і убогих.

Проте розвиток медичної та аптечної справи в Галичині XVI ст. мав хаотичний характер, а кількість шпиталів і аптек змінювалася без урахування потреб населення.

В XVII ст. у Львові працювали 15 дипломованих лікарів, 5 цирульників-хірургів і 15 аптекарів. В ієрархії середньовічного міста останні посідали проміжне місце між купцями й ремісниками. Їхній соціальний стан уперше був визначений статутом Львівського цеху аптекарів (парфумерії) в 1611 р.: "... аптекарі, що добре опанували свою справу, як і лікарі, приносять місту славу й користь благородним розумом та добрими науками... мають привілеї і ніяк не можуть бути залічені до ремісників".

Підготовка аптекарів складалася з двох ступенів навчання: учня і підмайстра (помічника аптекаря). Щоб здобути звання аптекаря, крім практичних навичок, набутих в аптеці, і складання іспиту, помічник аптекаря мав пройти теоретичну підготовку у фармацевтичній школі Ягеллонського університету (Краків), після чого він отримував звання асистента (провізора) і право заміщення посади аптекаря-власника. Здобуття титула магістра фармації вимагало декількох років практики і складання магістерського іспиту при університеті.

За часів Польщі аптечна мережа Галичини нараховувала всього 23 аптеки, вісім з яких містились у Львові. За типом це були аптеки приватні, "домашні" або монастирські. І тільки у Львові існувала одна військова аптека.

Асортимент більшості галицьких аптек XVII ст. складали лікарські засоби рослинного, тваринного і мінерального походження. Значні прибутки аптекарям давала торгівля кондитерськими, спиртними і господарськими товарами. В умовах відсутності державного контролю за діяльністю приватних аптек галицькі аптекарі не були зацікавлені в удосконаленні фахових знань і в пошуках більш раціональних форм організації роботи для забезпечення потреб населення в лікарських засобах.

Третій, австрійський етап розвитку фармації в Галичині, який тривав майже 150 років, характеризувався зародженням у Галичині державної фармації в умовах приватної власності.

"Санітарним патентом" (1773) намісника австро-угорського уряду лікарям і аптекарям заборонялося виконання професійних обов'язків без наявності відповідних дипломів. Цим же документом уперше встановлювалися правила діяльності лікарів і аптекарів: лікарям заборонялося виготовлення ліків, а аптекарям - самостійне лікування хворих. За порушення організації роботи аптеки магістрат накладає на власника штраф. Померлого власника аптеки заміняв запрошений провізор, до членів родини це місце не переходило. Аптекарі зобов'язувалися готувати і продавати ліки лише за рецептом лікаря, вказуючи на етикетках своє прізвище.

Подальше посилення державного впливу на розвиток фармації пов'язане з уніфікацією медико-санітарної справи в Австро-Угорській імперії і поширенням у 1776 р. на територію Галичини дії "Головного санітарного статуту" Австро-Угорщини (1770), встановленням на території Галичини державного цінника на ліки (1777), скасуванням польської і запровадженням віденської метричної системи мір, забороною ввезення до Галичини домашніх аптечок з інших країн. В кінці XVIII - на початку XIX ст. галицькі аптеки виконували подвійну функцію: торговельних установ зі своїм виробництвом і реалізацією ліків, ветеринарних препаратів, косметичних засобів та медичних закладів для надання елементарної медичної допомоги. Це позначилося й на управлінні аптеками: вони підпорядковувалися промислово-торговельній палаті й медичним службам міського управління.

Внаслідок урядового регулювання аптечної служби в Галичині у XIX ст. склалося декілька типів аптек, що різнилися між собою як за призначенням, так і за формою організації роботи: королівські, публічні, військові, окружні, гомеопатичні, сільські, домашні і дрогерії. Найпоширенішими були публічні аптеки, які мали рецептурний і експедиційний відділи, механічну і рецептурну кімнати, склад для матеріалів, зілярню, сушарню і бібліотеку. Тут дозволялося готувати