Серйозну конкуренцію аптекам становили дрогерії - магазини санітарії і гігієни. Тут реалізовувалися хімічні товари для ремесел, дезінфекційні засоби, фототовари, отрутохімікати, перев'язувальний матеріал, косметичні засоби, а також деякі готові ліки, що відпускалися без рецепта і за нижчу, ніж в аптеках, ціну. Власниками дрогерій були так звані матеріалісти з трирічною підготовкою-практикою в дрогерії або на складі аптечних товарів.

Асортимент українських аптек XVI-XIX ст. на 80% складався з лікарських засобів рослинного походження, хімікати становили 6,7%-10%, речовини тваринного походження - 7%-10%. З лікарських форм в аптеках готувалися настої, відвари, мікстури, краплі, сиропи, чаї, порошки, мазі, свічки, пластирі. Гостра конкуренція спонукала фармацевтів виготовляти також лікувальні вина, мінеральні води, м'ясні бульйони, яринові екстракти, супи в брикетах, косметичні засоби та інше.

Характерними для української фармації у XIX ст. стали проблеми аптекарської монополії, конкурентної боротьби за отримання концесії на ведення аптеки, дискримінація прав провізорів-службовців, що наймалися на роботу до аптекаря-власника. Це вступало в протиріччя з соціально-економічними відносинами, які все більше набували промислових ознак, і сприяло виникненню у XIX ст. професійних товариств галицьких фармацевтів для боротьби за свої права.

Історія Буковинської фармації також стала невід’ємною частиною історії аптекарської справи в Україні. Особливого розквіту вона сягнула у післякняжу добу, коли за панування Австро-Угорської імперії велике значення надавалося охороні здоров’я людей. Ідеологія тодішньої імперії проголошувала добробут і здоров’я підданих запорукою сильної монархії. А відкриті у той час перші аптеки були вигідними підприємствами, де не тільки продавали ліки, а й готували різні лікери, лікувальні горілки, суміші лікарських рослин. Існували аптеки королівські, публічні, окружні, військові, домашні. Австрійські традиції доброї аптечної практики підтримувалися також під час перебування Буковини в складі Румунії... Від 1918 по 1940 рр. окрім однієї, усі аптеки краю були приватними. Із 43 аптек половина належала одному власнику. І коли раптом занедужував якийсь пан зі Сторожинця, ліки з Чернівців йому доставляли... літаком.

Перший з'їзд фармацевтів Галичини (1897) накреслив конкретні шляхи розв'язання цих проблем: відкриття нових аптек, розширення університетських студій, створення професійних аптечних товариств за участю власників аптек і магістрів фармації (службовців), прийняття статуту пенсійного фонду допомоги аптечним працівникам і їхнім сім'ям тощо.

Незважаючи на згадані проблеми і протиріччя, аптечна справа в регіоні розвивалась у напрямі створення прообразу сучасної аптеки.

Однак вирішальний вплив на розвиток фармації і збільшення мережі аптек справив науково-технічний прогрес, розвиток промисловості і природничих наук, а також діяльність окремих визначних місцевих фармацевтів, які сприяли зародженню хіміко-фармацевтичної промисловості в Галичині.

Відсутність на той час хімічної промисловості в регіоні призвела до того, що саме аптечні лабораторії стали центрами синтезу й аналізу хімічної продукції, одержання хімічно чистих речовин (алкалоїдів, глюкозидів) і розробок технологій виробництва з них нових препаратів, удосконалення апаратури для виготовлення більш складних лікарських форм.

Найкращою науковою лабораторією в Галичині у XIX ст. була лабораторія аптеки "Під римським імператором Титусом" магістра фармації Теодора Торосевича (1789-1876) - автора понад 120 наукових праць, дослідника фізико-хімічних властивостей мінеральних вод теперішніх курортів Трускавця, Моршина, Немирова, Великого Любеня, ініціатора використання посуду із затемненого скла для зберігання світлочутливих препаратів.

Відмінною рисою розвитку аптечної справи у зазначений період є виникнення при аптечних закладах невеликих промислових виробництв з виготовлення ліків. Найбільші аптеки могли конкурувати з продукцією закордонної фармацевтичної промисловості, яка шукала в Галичині ринків збуту. В той же час власники галицьких аптек намагалися заповнити місцевий ринок своєю продукцією. Згодом вони стали кооперуватися, що сприяло спеціалізації в їхній роботі, розширенню обсягу виробництва, поповненню асортименту товарів.

На початку XX ст. сформувався багатофункціональний фармацевтичний комплекс фірми "Петро Міколяш і Спілка". Угорський підприємець Петро Міколяш ще в 1826 р. заснував у Львові аптеку "Під золотою зіркою", при якій в 1852 р. відкрилася хіміко-фармацевтична лабораторія. А в 1900 р. створилася фармацевтична фірма, яка мала аптеку, науково-хімічну лабораторію, магазини санітарії і гігієни, лабораторного скла і реактивів, склади для гуртової реалізації лікарських засобів, гомеопатичних препаратів, товарів для дрогерій, виробництво і склади для розчинників лаків та фарб.

Структура і функції фірми "П.Міколяш і Спілка" дають можливість вважати її прообразом сучасного В/О "Фармація" в умовах приватної власності. У першому десятиріччі XX ст. фірма забезпечувала чверть потреб Галичини в лікарських засобах. Вона налагодила партнерські зв'язки з відомими фармацевтичними європейськими підприємствами "Мерк", "Шерінг", "Баєр", "Кнолль", "Ля Рош", користувалася їх інвестиціями і представляла продукцію цих фірм на галицькому ринку. Все це дозволило їй розширити власну виробничу базу і відкрити у 1910 р. як окремий відділ фірми фармацевтичну фабрику "Лаокоон". Фабрика випускала медикаменти у таких великих на той час обсягах, що постачала їх галицьким аптекам, лікарням, військовим шпиталям. На базі цієї фабрики створено сучасний потужний фармацевтичний комплекс "Галичфарм", який нещодавно святкував свій 80-річний ювілей.

Отже, аптечна справа України протягом всієї своєї історії безупинно перебувала в русі, об'єктивно залежала від соціально-економічного розвитку та історичних особливостей України.

Аптечна справа в Україні в 20-х роках

Руйнівна дія громадянської війни, політичні катаклізми стали причиною загального розладу життя, катастрофічного стану економіки, інфраструктури народного господарства в цілому, і зокрема — система охорони здоров'я й аптечна справа перетерпіли особливе зубожіння і занепад в Україні.

Так, після 1917 року в результаті воєнних дій була фактично ліквідована мережа цивільних лікувально-профілактичних і лікувальних установ. Крім того, лікарі, фельдшери і фармацевти підлягали обов'язкової мобілізації відповідно до законів воєнного часу, а всі наявні запаси лікарських засобів, медичних інструментів,