У такий спосіб революції і війни зруйнували систему охорони здоров'я, що існувала в Україні, і аптечної справи і процес їхнього відродження з настанням мирного часу обіцяв бути нелегким. У чергов раз республіка і її жителі стали заручниками політичних цілей і утопічних проектів кремлівського керівництва, що навесні 1921 року оголосило програму переходу до нової економічної політики, тобто повернення до ринкових відносин. Але на території УРСР продовжувалася практика широкого застосування терору, реквизиций і конфіскацій під час вилучення продовольства (так називана «продразверстка») у селян, що разом з посухою і неврожаєм в економічно виснаженій країні стало причиною небувалого голоду.

Як неминучий наслідок голоду і повної занедбаності санітарно-гігієнічних умов життя стали блискавично поширюватися епідемії. Наприклад, у січні 1922 року в Одесі щодня реєструвалося по 200, а в Полтаві — до 100 випадків захворювання тифом. У Києві тільки 9 січня було зафіксовано 3030 випадків захворювання тифом, 109 з який завершилися летальним результатом.

Навесні 1922 року активізувалася холера. Жахливих розмірів (до 50%) досягла дитяча смертність. Так, умирало близько 46% відсотків хворих кором. Серед міських дітей 70—80% відсотків хворіли на туберкульоз. Але це тільки статистика хворих, що перебували в лікарнях, тобто в основному по міському населенню, у той же час дані про хворих у селах залишилися невідомими. На жаль, нерідко через недолік медикаментів, продуктів, ліжок, білизни госпіталі були тільки місцем, куди зносили умираючих від голоду і хвороб.

Спробою налагодити в УРСР розробку і производство медикаментів стала підстава в Харкові Українського інституту експериментальної фармації в 1920 р. Але інститут не мав необхідного матеріально-технічного і кадрового забезпечення. Весь штат новоствореної організації складався з одного професора, засновника інституту А. Д. Розенфельда — і 4-х лаборантів. Не було приміщення, лабораторного і виробничого устаткування.

Таким чином, Україна в 1921—1923 р. перетворилася в розсадник разнообразнейших інфекцій, що загрожували перекинутися в сусідні держави, що вчасно догадалися про потенційну небезпеку.

І перші партії медикаментів від міжнародних організацій почали надходити в Україну в другій половині 1921 року. Так, Американська адміністрація допомоги зі США видала, крім продовольства, амбулаторіям, лікарням і дитячим будинкам медикаментів протягом одного року на загальну суму 4 млн руб. золотом; Міжнародна комісія Червоного Хреста — «Місія Нансена» під керівництвом видатного норвезького мандрівника, океанографа, суспільного діяча, лауреата Нобелівської премії Світу 1922 року Фритьофа Нансена, що поєднувала зусилля більш десятка дрібних закордонних благодійних організацій, за рік своєї роботи в Україні зробила допомога населенню медикаментами загальною вартістю в 140 тисяч американських доларів; Німецький Червоний Хрест в Україні займався організацією лікарень, лабораторій, санітарних відділів і забезпеченням їхніми медичними кадрами і необхідними лікарськими засобами і принадлежностями, а також роздачею населенню продовольства, одягу, лік — усього було розподілено медикаментів на 2696 карбованців золотом; Всесвітній союз допомоги дітям «Верелиф» на свої засоби містив 27 їдалень, у яких харчувалося понад 8,5 тисяч голодуючих дітей, на нестатки медико-санітарної допомоги «Верелиф» мав фонд у 500 тисяч американських доларів; Міжнародний робочий комітет допомоги, створений восени 1921 року, для допомоги голодуючому населенню «першого у світі пролетарської держави» поставив 100 пудів медикаментів, що врятувало від хвороби і голодної смерті сотні тисяч громадян України.

Але влітку 1923 року постачання медикаментів від міжнародних філантропічних організацій були припинені. У той же час аптечна мережа УРСР продовжувала занепадати і за станом на 1924 рік на території республіки нараховувалося всего 591 аптека. Лікарська допомога стала ще більш недоступної, особливо для сільських жителів (на одну аптеку по УРСР приходилося 44,5 тисячі жителів, у той час як 1913 року — 24 тисячі жителів).

Стан здоров'я населення погіршувалося. Крім того, природний приріст населення в 1922 році перемінився спадом на 7,3% у порівнянні з 1910—1914 р., народжуваність упала й у 1922 році складала тільки 26% у порівнянні з 1920 р. — 42%, навпроти, у той же самий час смертність зріс з 24% до 33,3%.

Стабілізація, а потім поступове відродження фармації почалося тільки після того, як у республіці почалося відродження ринкових відносин. Так, зокрема, було вирішено відмовитися від загальної безкоштовної медикаментозної допомоги шляхом упровадження замість її платних аптек.

23 листопада 1923 року СНК УРСР прийняв постанову, що підтверджувало права НКЗ, його місцевих органів на відкриття госпрозрахункових аптечних установ. У той же час продовжувала зберігатися централізація управлінської структури. Низова ланка системи — аптека — була позбавлена господарської самостійності й одержувала товар не по власному виборі, а по розподілі і не мала права розпоряджатися прибутком від своєї торгової діяльності. Усі засоби переводилися на рахунок губернських і республіканських структур. Роздрібні ціни також установлювалися державою і були обов'язковими для всіх аптек, а порушення їхній кваліфікувався як кримінальний злочин і карало чинним законодавством.

Період непу характеризувався для фармації, як і в цілому для всієї економіки країни, розростанням бюрократичного апарата. У 1923 році були створені додаткові ланки управлінської структури на республіканському і губернському рівнях — Укргосмедторг (незабаром перейменований в Укрмедторг) і губмедторги.

Особливою прикметою того часу було надзвичайне поширення фальсифікованих медикаментів, що підпільно продавалися як на «чорному» ринку, так і в державних аптеках. Боротьба з цим небезпечним для здоров'я споживачів явищем ускладнювалося загальним дефіцитом лікарських засобів,