РЕФЕРАТ
на тему:
“Угорщина в роки після ІІ світової війни і до сьогодення”
ПЛАН
1. Встановленая комуністичного режиму
2. Революція 1956 р.
3. Режим Я. Кадара
4. Революційні перетворення 1988—1990 pp.
5. Сучасне становище
6. Українсько-угорські відносини
Список використаної літератури
1. Встановленая комуністичного режиму
Оскільки Угорщина в період Другої світової війни була сою-зницею Німеччини, у вересні 1944 р. на територію Угорщини, переслідуючи гітлерівські війська, вступила Радянська армія.
2 грудня 1944 р, у м. Сегед було створено Угорський національ-ний фронт незалежності (УНФН). До нього входили лредставни-ки Угорської комуністичної партії (УКП), а також інших паргій, серед яких була і партія дрібних сільських господарів (ПДСГ). Політрада УНФН призначила прем'єр-міністром коаліційного уряду генерала МІклоша.
20 січня 1945 р. уряд Б. Міклоша підписав угоду про перемир'я
3 СРСР, США, Великою Британією, оголосивши війну Німеччині, а 4 квітня Червона армія завершила визволення Угорщини. Таким чином, влада УНФН і його уряду поширилася на всю країну.
На виборах до Національних зборів 4 листопада 1945 р. УКП отримала лише 17% усіх голосів і змогла делегувати до парламен-ту тільки 70 представників. Беззастережну перемогу здобула ПДСГ, що надало їй право на 245 мандатів. Новий парламент 1 лютого 1946 р. проголосив Угорщину республікою.
Уряд лідера ПДСГ Ференца Надя прагнув демократизувати державний і суспільний устрій. Лідери ПДСГ виступили проти
революційних і насильницьких методів боротьби, захищали при-ватну власність, обстоювали демократичні принципи, а УКП бо-ролася за "народну демократію" як своєрідну форму диктатури пролетаріату. Протистояння УКП та ПДСГ стало неминучим. Керівництво УКП інспірувало змову з боку ПДСГ проти "народ-но-демократичного ладу". Лідерів ПДСГ звинуватили у підготовці воєнного путчу. Прем'єр-міністр Ф. Надь змушений був залиши- ' тися у Швейцарії, де він знаходився на відпочинку, інші керівни-ки партії покинули країну. ПДСГ виявилася дискредитованою, в її керівництві взяли гору політики лівої орієнтації, близькі до ко-муністів.
Після "об'єднання" комуністів і соціал-демократів УКП і СДП було створено нову Угорську партію трудящих (УПТ), яка буду-вала свою діяльність на марксистсько-ленінських засадах.
У виборах до Державних зборів у травні 1949 р. могли брати участь тільки схвалені комуністами кандидати. Вони дістали 95% голосів. 18 серпня 1949 р. було ухвалено нову конституцію Угор-щини. Відтоді офіційно країну називали Угорською Народною Республікою (УНР). Отже, внаслідок політичних маніпуляцій, розправляючись із конкурентами і спираючись на всебічну допо-могу І підтримку кремлівського керівництва, перед яким бук-вально плазував генеральний секретар УПТ М. РакошІ, комуні-сти на 1949 р. встановили повний контроль у країні.
У перші роки свого правління М. Ракоші створив жорстокий режим культу особи, переслідував опонентів, застосовував тор-. тури, репресії, розстріли.
Після смерті Сталіна Москва в цілому зрозуміла необхідність демократизації Угорщини, виправлення хиб режиму Ракоші. На посаду прем'єр-міністра з Кремля було рекомендовано Імре Надя, головного критика курсу Ракоші.
Надь рішуче засудив проведення насильницької колективіза-ції, Його уряд зменшив податки та обов'язкові поставки сільсько-господарської продукції, планував перерозподіл капіталовкладень із важкої промисловості у виробництво товарів споживання.
Симпатії суспільства були на його боці. Але у боротьбі з таким досвідченим супротивником, як Ракоші, Надь програв: 1955 р. його виключили з партії.
Однак ім'я Ракоші викликало загальну ненависть.
Наступного року РакошІ було відправлено у відставку.
2. Революція 1956 р.
Під впливом ідей XX з'їзду КПРС в Угорщині, як І в інших країнах Східної Європи, пожвавився національно-демократичний рух. Населення вимагало негайно реабілітувати безвинно засу-джених і страчених політичних і громадських діячів, відставки наступника М. Ракоші сталініста Е. Гере.
Події у Польщі стали каталізатором суспільного вибуху в Угорщині.
23 жовтня 1956 р. понад 50 тис. осіб зібралися біля будинку польського посольства, студенти вимагали припинення беззакон-ня й культу особи. Підрозділи служби безпеки відкрили вогонь по демонстрантах. Ці події стали прологом народно-демокра-тичної революції в Угорщині.
Непередбачуваність наслідків випадання однієї країни з ра-дянського блоку штовхала СРСР на надзвичайні заходи. Попер-вах урядові І. Надя, який доступився до влади в ніч проти 24 жовтня, у Москві довіряли І радилися з ним. На світанку 24 жовтня до Будапешта "на усне прохання" угорських керівни-ків було введено радянські війська.
Одначе 28 жовтня Надь висунув вимогу вивести радянські війська з Будапешта І країни в цілому.
1 листопада 1956 р. І. Надь сформував коаліційний уряд, Новий уряд проголосив нейтралітет Угорщини і вихід її з Вар-шавського договору, висловив намір припинити орієнтацію на СРСР І розпочати великомасштабне економічне співробітництво з західними країнами. Замість комуністичних адміністрацій ство-рювалися нові органи влади — ради. Оголошувалася амністія для політичних в'язнів, УПТ розпускалася. У Москві вирішили лінію співробітництва переглянути на користь суто воєнного вирішення угорської кризи, зміни уряду. Замість УПТ створюва-лася нова партія — Угорська соціалістична робітнича партія (УСРП), яку очолив Янош Кадар. На нього радянські керівники поклали завдання відновлення комуністичного правління в Угор-щині після завершення воєнної операції. На військовому літаку Кадара вивезли до СРСР, де він залишався до 4 листопада — початку штурму радянськими дивізіями Будапешта. Того дня група політичних діячів на чолі з Я. Кадаром створила Тимчасо-вий революційний робітничо-селянський уряд для "розгрому контрреволюції та відродження соціалізму у країні".
На світанку 4 листопада радянські війська за наказом марша-ла Конєва розпочали виконання поставленого завдання — "до-помогти зламати опір заколотників у Будапешті, відновити за-конну владу і порядок у країні".
Люди, які домоглися демократичних свобод, стали на захист своїх завоювань, пролилася кров. Унаслідок бойових дій в листо-паді 1956 р. — січні 1957 р. тільки в Будапешті загинули 1188 мешканців, іще 200 — в інших містах країни. Серед радянських