Вавілон
ПЛАН
ВСТУП......................................................................................................................с. 3
1. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ВАВІЛОНУ У ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ................................................................................................................с. 5
2. СУСПІЛЬНИЙ УСТРІЙ ВАВІЛОНУ ЗА ЗАКОНАМИ ЦАРЯ ХАММУРАПІ........................................................................................................с. 22
2.1. Законник Хаммурапі – одна з найдавніших пам’яток права світу..............................................................................................................с. 22
2.2. Поділ населення на категорії за законами Хаммурапі.......................с. 24
ВИСНОВОК...........................................................................................................с. 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..................................................с. 35
ВСТУП
Вавілонія - примітивно-рабовласницька держава Стародавнього Сходу, що розташовується по середньому і нижньому перебігу річок Евфрата і Тігра. Назву свою отримала від міста Вавілона, колишнього найбільшого політичного і культурного центру держави, що досягла свого розквіту двічі - в XVIII і VII ст.ст. до н. е. Власне Вавілонія займала лише середню частину Дворіччя, від гирла нижнього Заба (притока Тігра) на півночі до міста Ніппура на півдні, тобто країну Аккад, яка в стародавніх написах часто протиставлялася країні Шумер, розташованій в Південній Месопотамії. На схід від Вавілонії тягнулися гірські області, населені еламітами і іншими племенами, а до заходу тягнувся обширний пустинний степ, в якому кочували в III - II тисячоліттях до н. е. племена аморитів. Найдавніші поселення, знайдені у власне Вавілонії біля сучасного Джемдет-Насра і стародавнього міста Киша, відносяться до кінця IV і початку III тисячоліття до н. е. Населення тут займалося головним чином рибальством, скотарством і землеробством. Розвивалися ремесла. Кам'яні знаряддя поступово змінювалися мідними і бронзовими. Необхідність осушення боліт і створення зрошувальної мережі обумовило застосування рабської праці в глибокій старовині. Зростання продуктивних сил приводило до подальшого майнового і соціального розшарування. Поглибленню класових суперечностей сприяв розвиток обміну з сусідніми країнами, зокрема з Еламом, звідки привозили камінь, дерево і руду.
Різкий поділ суспільства на класи рабовласників і рабів, виділення із загальної маси вільних людей великих багатіїв, що володіють рабами, худобою і землею, поява проміжних верств населення у вигляді неповноправних жителів завойованих територій (мушкенумів), нарешті, масове розорення общинників характеризують складнішу, ніж раніше, структуру вавілонського суспільства, в якому розгорталася гостра класова боротьба. Це у свою чергу приводило до централізації і зміцнення державного апарату, необхідного рабовласникам для придушення і експлуатації трудових мас рабів і бідняків. Так, за царювання Хаммурапі формується типова для Стародавнього Сходу деспотія.
Стародавньовавілонська держава досягла найбільшого розквіту за царювання Хаммурапі (1792-1750 до н. е.). Головною пам'яткою цього періоду є кодекс Хаммурапі.
В даній роботі детально і розглядається правове становище різних категорій населення Стародавнього Вавілону за Законами Хаммурапі. Закони стародавньовавілонського правителя Хаммурапі вважаються одними з найдавніших в світі, саме тому вони досить актуальні і цікаві. За своїм змістом і юридичним значенням ці закони стали найважливішою пам'яткою всього стародавньосхідного права, відобразивши разом з тим самий початок розвитку права взагалі.
1. СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ВАВІЛОНУ У ПЕРІОД ЗАРОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ
Період від падіння III династії Ура до завоювання Месопотамії касситами (XX-XVII ст. ст. до н. е.) ми умовно називаємо старовавілонським. В цей час Вавілон вперше піднісся над всіма іншими містами Дворіччя і став столицею держави, що врешті-решт об'єднала всю Нижню і Верхню частину Месопотамії. Не дивлячись на те, що це об'єднання протрималося лише протягом життя одного покоління, воно надовго збереглося в пам'яті людей. Вавілон залишився традиційним центром країни до кінця існування аккадської мови і клинописної культури.
Міста і сільські поселення зі всією їхньою оброблюваною площею займали порівняно вузьку територію месопотамської алювіальної рівнини, до якої з обох боків примикали пасовища, населені жвавими західносемітськими племенами вівцеводів-амореїв, що поділялись на безліч незалежних і нерідко ворогуючих між собою груп. Щорічно у визначений сезон скотарі вторгалися прямо в зони осілого незаселеного або на межі цих зон. Залежно від того, де вони пасли свою худобу іншу половину року, вони з'являлися тут або влітку, коли в степах вигорала трава і пересихали джерела, або взимку, коли в горах не було корму для худоби і його ніде було приховати від холодних вітрів.
У принципі кожне плем'я мало свою автономну територію, але межі цих територій були досить розмиті. Осілі жителі вважали скотарів варварами, ті, у свою чергу, зневажали спокійне осіле життя, але і ті й інші були необхідні один одному і пов'язані між собою безліччю різноманітних економічних, соціальних і політичних чинників [5, c. 142]. Важливу роль в економічному житті відігравав обмін продуктів вівчарства на продукти землеробства; ймовірно, через племена пастухів в Месопотамію проникали і деякі іноземні товари.
Неосіле скотарство значно впливало на соціальний розвиток суспільства Месопотамії, Одним з постійних чинників був поступовий перехід частини племен скотарств до осілості. Найбагатші вважали за краще осісти, коли розміри їхніх стад перевищували можливості пасовищної зони, і ставали землевласниками, воєначальниками, поповнювали собою міську еліту. Найбідніші осідали на землю, коли втрати худоби зменшували їхні стада нижче мінімуму, необхідного, щоб прогодувати сім'ю, і поступали на службу в державне храмове господарство, одержуючи за свою працю земельний наділ або натуральне постачання і поповнюючи собою число найбіднішого і найбільш залежного населення. Все це посилювало соціальне розшарування населення Месопотамії.
Вплив племен скотарів на політичне життя Месопотамії був ще більш значним. Протягом всієї історії Месопотамії щорічні мирні міграції скотарів легко перетворювалися на агресивні, варто було тільки трохи ослабіти владі централізованої держави; цей процес відбувався і в висвітлюваний нами період.
Після падіння III династії Ура величезна централізована держава, що об'єднує майже все Дворіччя, розпалася, його адміністративний апарат розвалився. Ур перестав бути центром країни, і на цю роль претендував цілий ряд стародавніх і
