Вожді найбільш сильних і багатих племен, в зону впливу яких входили значні території, у тому числі стародавні міста, прагнучи ще більшому посиленню своєї влади, виганяли місцеві династії і утворювали свої, перетворюючи таким чином автономну територію свого племені в незалежну державу, а самі з вождів племен ставали правителями держави. Далі процес політичного розвитку міг йти у різних напрямах: або плем'я зберігало своє значення і цар, управляючи державою, продовжував одночасно вважатися і племінним вождем (Марі на середній течії Євфрата), або посилення влади царя приводило до ослаблення племені і все поверталося до початкового стану: створювалася сильна нейтралізована держава, що спирається і на осіле населення, і на племена, що входять в нього на правах автономії (Ларса, дещо пізніше Вавілон) [11, c. 165].

В 1900-1850 рр. до н. е. в Месопотамії утворився ряд держав на чолі з аморейськими династіями. Політичним ідеалом таких династій була держава III династії Ура, і вони прагнули показати себе законними наступниками його влади, привласнюючи собі титулатуру урських царів. На справді влада більшості таких правителів була ефемерною, і незалежність вони зберігали лише до тих пір, поки хто-небудь з сусідів, що опиралися на більш сильні і багаті племена, не знаходив можливості з цією незалежністю покінчити. Укладались незліченні союзи, загальними зусиллями два правителі, що з'єдналися, розбивали третього, а потім вступали в боротьбу між собою. В подібній боротьбі більше сил зберігав той, хто в ній менше всього брав участь, менше страждали міста, розташовані або на околицях охоплених боротьбою територій, або в центрі територій наймогутніших племен. В ході таких багаторічних воїн одні аморейскі династії приходили в упадок, і царі їх знов «опускалися» до ролі племінних вождів, залежних від більш сильних суперників, тоді як інші підносилися, об'єднуючи під своєю владою велику частину території Месопотамії, і з племінних перетворювалися на правителів незалежних держав. Одна з найбільш значних держав була створена у Верхній Месопотамії аморейським вождем Шамши-Ададом І. Вона охопила величезну на ті часи територію - від гір Ірану до Центральної Сірії, включаючи, у свій час і Марі. Самим найважливішим центром держави Шамши-Адада стало торгове місто Ашшур на середньому берегу Тігра. Цей цар (1813-1781 рр. до н. е.) створив чітку, добре функціонуючу військову і адміністративну систему, звів нанівець права самоврядних общин. Проте після його смерті це царство розпалося. Поступово суперників ставало все менше. До початку XVIII в. до н. е. їх залишилося, по суті, тільки троє: Марі на північному-заході, Ларса на півдні і Вавілон між ними. Вавілонський цар Хаммурапі (1792- 1750 рр. до н. е.) завершив до кінця свого царювання об’єднання і створив єдину державу, що включає всю Нижню і велику частину Верхньої Месопотамії із столицею, у Вавілоні.

Десятиріччя воєн згубно відобразилися на господарському житті країни. Основа месопотамської цивілізації - іригаційна система, що вимагає невсипущої уваги і постійних робіт по підтримці її в порядку, - приходила в упадок. Земля, що колись давала добрі урожаї, засолялась і ставала непридатною для посівів. Все це негативно відображалось і на державному, і на приватних господарствах, але останні, будучи примітивно організованими, відроджувалися легше; що ж до складного механізму державно-господарського управління, що розпалося після падіння III династії Ура, то пізніше правителі не хотіли його відновлювати, та і не мали можливості зробити це. Їм простіше було роздати захоплену державну землю, ремісничі майстерні, торгові установи, які до цього майже повністю знаходилися у віданні держави, окремим особам, які починали вести майже приватне господарство, хоча й не були власниками. Значна частина торгівлі, ремесла перейшла під контроль приватних осіб, навіть розподіл жрецьких посад перетворився з функції державної влади в предмет торгівлі, приватних угод і заповітів. Багато видів податків також, вірогідно, віддавалися на відкуп приватним особам. Все це мало різноманітні наслідки: з одного боку, по Месопотамії у пошуках безпечного притулку поневірялася безліч людей, готових з голоду йти внайми або боргову кабалу, а з другого боку, окремі багаті і ініціативні люди діставали таку можливість самостійної діяльності, якої вони ніколи не мали раніше. Віддаючи державі частину продукції ремесла, сільського господарства або частину прибутків від торгівлі, вони могли використати інше для власного збагачення і збільшення свого майна. Навіть міжнародна торгівля, не дивлячись на неспокійну обстановку в країні, розвивалася в цей час більш успішно, ніж раніше, оскільки приватному купцю легше було відкупитися або обійти місцевого царя-вождя, ніж ухилитися від діючих за панування III династії Ура на всій території Месопотамії найстрогішої регламентації і обмежень в торгівлі, які майже не залишали можливостей для особистого збагачення.

Була відновлена морська торгівля (металами, перлами і ін.) через Ур в Персидській затоці. Торгівля ця, дуже прибуткова, знаходилася в руках приватних мореплавців і власників майстерень, але їхні кораблі не доходили тепер до Індії, а тільки до острова Тельмун (суч. Бахрейн), де, мабуть, був перевалочний пункт для товарів з Індії, Аравії і Ірану. Мореплавці вносили багаті дари (фактично обов'язкові) в храм або царю, але більшість прибутків залишалася