головних із них належать Європейська комісія, Європейська рада, рада міністрів, Європейський парламент, Суд Європейського Союзу, Економічний і соціальний комітет. Комітет регіонів та Лічильна палата. В узагальненому вигляді взаємозалежність, повноваження та прийняття рішень європейськими інституціями можна відобразити такими схемами.
Система управління Європейського Союзу
Політичний імпульс
Пропозиції
Виконання
Консультації
Консультації
Співробітництво
Спільні рішення Консультації
Дотримання
Спільного права ЄС Контроль фінансів ЄС
Структура і повноваження Європейського парламенту
3. Єдиний внутрішній ринок
Якісно новий рівень західноєвропейського інтеграційного процесу визначається функціонуванням єдиного внутрішнього ринку (ЄВР). Ідея цього ринку виникла ще в 1982 р. і набула конкретного вигляду в детальній програмі Європейської комісії, відомій під назвою “Білої книги про створення внутрішнього ринку ” (червень 1995 р.). Вона містила плани 300 конкурентних заходів із визначенням терміну їх виконання на шляху до ЄВР.
До цього часу “Спільний ринок ” був об’єднанням національних ринків країн ЄС, пов’язаних між собою, але розділених великою кількістю різноманітних бар’єрів, які обмежували їхню господарську взаємодію.
Для європейських компаній мають велике значення такі основні заходи, які сприятимуть завершенню формування ЄВР:
усунення фізичних перешкод на шляху руху всіх факторів виробництва;
гармонізація технічних стандартів та норм;
лібералізація ринків державних замовлень;
зменшення податкових бар’єрів.
Неабиякої ваги також набувають створення валютного союзу (з грошовою одиницею - євро) та проведення єдиної науково – технічної політики, які хоча і не передбачені прийнятими директивами, але мають принципове значення для формування ЄВР та діяльності західноєвропейських компаній.
Функціонування ЄВР відчутно сприяло не лише ліквідації різних перешкод на шляху вільного руху всіх факторів відтворювального процесу, а й удосконаленню механізму його організації. Мова йде про стимулювання конкуренції та модернізацію організаційно – виробничих структур, поглиблення спеціалізацій економік країн ЄС, зниження витрат виробництва, розширення міжфірмового співробітництва, перегляд існуючих критеріїв оптимальних розмірів підприємств з урахуванням потреб як країн ЄС, так і всього світового ринку. Все це позитивно впливає на розвиток загальноєвропейського і глобального співробітництва не тільки в торгівлі, і й в економічній, науково – технічній, політичній сферах. Відкритість економіки ЄС залучає до процесу інтегрування чимдалі більше держав. Почалося помітне наближення ЄС до країн Центральної та Східної Європи, створення для них можливостей бути присутніми на ЄВР та брати участь у розвитку різноманітних форм співробітництва. Поступово до цього процесу залучається й Україна.
4. Спільний бюджет
Як відомо, бюджет Європейського співтовариства було утворено в 1957 р. через об’єднання двох бюджетів – ЄС та Євроатому. Він за своїм характером є повністю функціональним і отримує саме ті доходи, які необхідні на покритті попередньо визначених витрат. У межах ЄС передбачаються два види витрат. Перший – це адміністративні витрати інституціональних органів ЄС, тобто Комісії, Ради, Європарламенту, Європейського суду та ін. Другий являє собою операційні витрати, тобто такі витрати, які забезпечують функціонування сільськогосподарської політики, регіональні програми та соціальні фонди, що призначені для вирівнювання економічного зростання між регіонами.
Формування єдиного економічного проросту посилює роль бюджету ЄС у регулюванні економічної політики. Оскільки ЄС становить єдиний економічний організм, то перед ним, як і перед кожною економікою, постають проблеми ефективного розподілу доходів бюджету між секторами або територіальними галузями, стабільності економічного розвитку й темпів зростання. Функціонування ринкових відносин на всьому західноєвропейському просторі та недосконалість конкуренції не дають підстав для того, щоб названі проблеми розв'язувались самі по собі - механізмом ринкової економіки. Тут необхідне втручання держави, а точніше - спільних наддержавних органів ЄС. Наприклад, на основі ринкових сил не можна подолати відмінності в економічному розвитку між північними та південними регіонами ЄС, зокрема у рівнях ВВП на душу населення, рівнях безробіття тощо.
На практиці бюджет і має сприяти вирішенню цих та інших проблем, тобто бути ефективним інструментом економічної політики, беручи на себе ті галузі економічної діяльності, розвиток яких ринок не може забезпечити.
При формуванні бюджету основну частину надходжень ЄС становлять так званні "статті багатства", які були затверджені ще в 1970 р. на основі внесків країн - учасниць. Вони охоплюють:
надходження від мита й тарифів, які збирають країни ЄС, реалізуючи спільну тарифну угоду на товари і послуги, що імпортуються з третіх країн;
сільськогосподарські внески в межах спільної сільськогосподарської політики - в тому випадку, коли країна - учасниця імпортує з третіх країн певні види сільськогосподарської продукції;
внески країн - членів у залежності від виробництва та наявних резервів цукру і глюкози;
внески, що визначаються як відсотки на ПДВ кожної з країн - учасниць. Ці внески здійснюються в тому випадку, коли нові члени не мають даного податку як відсотка ВВП (наприклад, Греція, Іспанія, Португалія, де названий податок було запроваджено з 1987 р.).
Видатки бюджету ЄС спрямовують такими каналами:
фінансування адміністративних і поточних витрат органів ЄС;
фінансування "нової політики";
реалізація спільної сільськогосподарської політики (політика підтримки цін);
здійснення політичного співробітництва з країнами, що розвиваються, та за країнами з перехідною економікою;
витрати на збирання доходів до бюджету;
витрати на дослідницькі цілі.
Бюджет ЄС є певною мірою обмеженим інструментом регулювання економічних процесів, оскільки через нього перерозподіляється трохи більше 1% спільного ВВП країн - учасниць. Але незважаючи на це тут обертаються значні ресурси, які суттєво впливають на окремі сфери господарства цих країн. Все, що стосується виконання бюджету ЄС, є компетенцією Єврокомісії і відбувається під контролем Контрольних зборів та спеціалістів - експертів, які представляють інтереси країн - учасниць.
5. Формування європейської валютної системи
Досвід розвитку західноєвропейської інтеграції показав, що проведенню єдиної валютно-фінансової політики належало не останнє місце в діяльності ЄС. Теоретикам інтеграції та її організаторам було зрозуміло, що