без необхідної координації внутрішньої та зовнішньої грошово-кредитної і валютної політики, без створення для цього спеціальних структур (органів) не може бути вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили і вільного вибору місця заснування компаній на просторі Співтовариства. Разом із тим формування єдиної валютної системи не передбачалося з часу підписання Римського договору в 1957 р. Лише поступово, починаючи з 1964 р. , запроваджується процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і створюється Комітет керівників центральних банків.
У 60-х роках постають європейські розрахункові одиниці для Європейського інвестиційного банку, формуються бюджет ЄС, єдина аграрна політика. На конференції глав держав та урядів у Гаазі (грудень 1969 р.) розглядався план поетапного створення економічного і валютного союзу, який дістав назву "план Вернера". Але тоді настільки гострими виявилися суперечності, пов'язані з його здійсненням, що план у повному обсязі не був затверджений. Криза Бреттон-Вудської валютної системи (і особливо заміна фіксованих курсів плаваючими), різке посилення інфляції, енергетична і сировинна криза примусили по суті відмовитися від довгострокової програми валютної інтеграції. І тільки впровадження в 1979 р. європейська валютна система виявилася життєздатною, витримавши економічну й нафтову кризу початку 80-х років.
Ступінь зрілості інтеграційного процесу органічно пов'язаний зі створенням механізму валютної інтеграції. Останній містить такі елементи:
встановлення взаємозв'язаного режиму валютних курсів і правил проведення валютних інтервенцій для їх регулювання;
введення єдиної валюти;
створення валютного фонду, який би здійснював емісію валюти і регулював валютні відносини.
На початку 70-х років у ЄС діяла система взаємної підтримки курсів валют, що дістала назву "Змія в тунелі". Цей механізм валютного співробітництва встановлював тверді курси для семи валют (марки, ліри, франка, гульдена і т.д.), а також межі коливань ± 2,25% відносно долара. При цьому максимальна різниця між двома європейськими валютами не мала перевищувати 4,5% (співвідношення між найнижчим і найвищим курсами двох валют). Проте така система не виявилась достатньо надійною.
Валютні потрясіння середини 70-х років, нездатність розв'язати валютні проблеми у глобальному масштабі примусили ЄС прискорити формування європейської валютної системи (ЄВС).Тодішні канцлер ФРН Г.Шмідт і президент Франції В.Жискар д'Естен у червні 1978 р. на нараді глав держав і урядів "десятки" у Бремені висунули план створення такої системи. Він передбачав, окрім жорстких меж коливань курсів валют країн ЄС одна щодо одної, розширення масштабів взаємної інтеграції на валютних ринках з боку центральних банків Співтовариства, заснування єдиного валютного фонду і використання нової регіональної валюти - екю. Таким чином, механізм європейської валютної системи створювали такі основні елементи:
європейська валютна одиниця - екю (з 1999р. запроваджено єдину західноєвропейську валюту - євро);
режим спільного коливання валютних курсів;
Європейський фонд валютного співробітництва.
Від березня 1979 р., коли почали функціонувати ЄВС, економічна інтеграція країн "Спільного ринку" отримала новий імпульс. Забезпечення стабільності у валютній сфері створювало передумови більш глибокої та всебічної координації господарської політики країн - членів ЄС, збереження тих поверхів інтеграції, які вже зведені. У разі загрози значних відхилень курсів окремих валют від курсів центральних банків країн з цією валютою ЄВС передбачає проведення валютної інвентаризації на ринку з метою стабілізації курсу національної валюти в законних межах. При цьому кожних шість місяців переглядається центральний курс. При сильних його відхиленнях за рішенням країн - членів ЄС визначаються нові співвідношення.
При виникненні тимчасових ускладнень у валютній сфері країни Співтовариства використовують ресурси для надання коротко- і середньотермінової взаємної підтримки, які депонують членами ЄС на рахунках Європейського фонду валютного співробітництва (у 1981 р. перетворений на Європейський валютний фонд - ЄВФ). Фонд був створений ще на початку 70-х років у вигляді поновлювальних через кожних три місяці вкладів центральних банків - членів ЄС. ЄВФ має значні наднаціональні повноваження у сфері регулювання кредитно-грошової системи угруповання в цілому.
Нова валютна система Співтовариства зберігала деякі важливі характеристики колишньої "Змії в тунелі" (наприклад, мережу паритетів), але включала й нові. Так, "кошик валют" послужив основою введення європейської валютної одиниці - екю. Вартість цієї штучної регіональної валюти розраховувалась за певною формулою на основі співвідношень усіх національних валют. Вагомість національних валют у "кошику" залежить від питомої ваги валового національного продукту і річного зовнішньоторговельного обороту країн-членів ЄС. Через кожні п'ять років питома вага країн за цими двома параметрами переглядається (інколи це може здійснюватися в інші терміни). Головною перевагою євро є те, що ця валюта є середньозваженою величиною і тому вона вирівнює кон'юнктурні коливання тієї чи іншої національної валюти на ринках.
Важливо визначити, що євро - це не просто штучна валюта: їй притаманні риси реальних грошей з усіма їхніми функціями. В євро відображені паритети (центральні курси) валют усіх країн ЄС, а через них проявляються і "взаємні центральні курси", тобто курси валют відносно одна одної, які створюють своєрідну "мережу паритетів". Євро є також базою для виявлення ступеня відхилення ринкових курсів кожної пари національних валют і визначення того критичного моменту, коли треба вживати заходів двома зацікавленими країнами у сфері грошово-кредитної та валютної політики або проводити валютну інтервенцію на основі використання євро. Ця валюта є засобом розрахунків між валютними органами ЄС, інвестицій, а також виконує функцію резерву центральних банків.
Створення європейської валютної системи, як це засвідчив подальший розвиток інтеграції, не привело до ефективної єдиної валютної політики відносно зовнішнього світу і єдиної позиції відносно долара США. ЄС не зміг відмежуватися від спливу американської валюти, в якій виражаються ціни на нафту, зерно та більшість