захистити батьківщину. Крім того, певну роль відігравав і зовнішньополітичний фактор: ворожі навали і розорення міст на прилеглих до них сільськогосподарських зон змушували жителів іноді цілих полісів переселятися в інші місцевості [1. С.188].
Розглядати колонізацію VІІІ- VІст. до н.е як прояв постійно працюючого в старому світі закону народонаселення, не можна не відзначити деяку умовність виділення її в певний етап, до якого і відносять термін “греческая колонизация” немає сумнівів що колонізація VІІІ- VІ ст.. була продовженням більш давніх міграцій грецький племен, привівши до утворення самих колоній. Фукідід наприклад, говорячи про рухи грецьких племен, включає колонізація VІІІ- VІст. до н.е. в загальний ланцюг цих рухів. З ним перегукується Ісократ: “Приблизно в той же час варвари займали велику частину землі, а греки були замкнені на невеликій частні. Невистачання землі примушувало їх ворогувати й воювати між собою. Наше місто не залишилося в стороні, бачачи як одні вмирають від голоду, а інші – в боях. Воно послало по містам полководців, які об’єднали і очолили потребуючих допомоги греків, отримали перемогу над варварами, острова. Так врятували вони залишившихся дома, і тих хто пішов за ними. Одним вони залишил достатньо землі на бітьківщині. Для інших завоювали більше, ніж у них було: засновані ними колонії оперезали всю землю, яку ми тепер маємо. Це полегшило шлях тим містам, які пізніше наслідуючи наше місто, захотіли вивести колоністів: їм вже було непотрібно було ризикувати життям при захопленні земель: вони заселяли територію, вже завойовану”. [16. С.36].
Міграції додержавного періоду носили масовий характер. При пануванні родових взаємин в рух ішли цілі племена, або їхні великі частини. По мірі розпаду родових відносин і становлення державності міграції приймали все більш організований характер. [11. С.33]
Ще однією причиною, яка сприяла грецькій колонізації Північного Причорномор’я були вигідні природні особливості Причорномор’я. Геродот писав: “земле їх, являючи собою рівнину, болота, травою і добре зрошена; по ній протікають ріки, що кількістю лише трохи поступаються каналам у Єгипті. Я назву лише ті з них. Які більш варті уваги і приступні для суден з моря: п’ятигирлий Істр, за ним Торас, Іпалід, Бори сфен, Палтікан, Іпакір, Герр і Томаїд... [4. С.242].
Важливою причиною створення колоній був процес класоутворення і соціальної диференціації грецького суспільства, проходивший в VІІІ- VІст. до н.е. Втративши свою землю бідняки, попавши в лапи багатіїв, отримавши поразку в соціальній боротьбі представники різних борющихся угруповань, шукали щастя й багатства на чужині в ствоерих колоніях. Аристократія не перешкоджала такому переселенню, оскільки в колонію йшли недовільні й небезпечні для знаті, політичні противники. Разом з тим керуючим колам міст-метрополій було вигідно мати свої колонії, з якими установлювались взаємовигідні контакти, звідки получали цінну сировину, куди можна було збувати сировину помість і ремісничих майстерень, з допомогою яких метрополії розшивали свій політичний вплив. [6.C.97]
Переселення багаточисельнго населення в колонії було б неможливе без загального зростання чисельності грецького населення. Греція VІІ- VІст. до н.е. переживала свого роду демографічний вибух визваний цілим рядом причин, до кінця не з’ясованих, але без сумніву однією з головних був бурний розвиток грецької економіки, яка створювала забагато продукції, потребуючої збуту, достатньої кількості сировини, робочої сили, забезпечуючої деякі матеріальні вигоди [7. С.214]
У другій половині VІІст. до н.е. виникають два найбільш ранні поселення в Північному Причорномор’ї на Березанському півострові (нині це острів біля м Очаків) та біля сучасного м. Таганрога (на узбережжі Азовського моря). У VІст. засновуються маже всі найзначніші північно причорноморські міста [5. С. 20].
Головними районами поширення грецьких колоній у Північному Причорномор’ї були Боспор Кіммерійський (Пантікапей, м. Керч), Нім фей (с. Ельтіген), Феодосія, Фанагорія, Горгіпія (на Таманському півострові), а також Нижнє Побужжя (Ольвія, в місці Бузького та Дніпровського лиманів). Освоєння яких починається з першої половини VІст. до н.е. Колонізація Західного Криму (перше іонійське поселення на місці Херсонеса – нині м. Севастополь, Керкінітіда – сучасна Євпаторія) та Нижнього Подністров’я (Тіра – сучасний Білгород-Дністровський, Ніконій – на лівому березі Дністровського лиману біля с. Роксолани) відбулася наприкінці VІст. до. н.е. Слід зауважити що з приводу характеру грецької колонізації Північного Причорномор’я серед дослідників дового точилися гостір дискусії. Мова йшла головним чином про протиставлення двох форм колонізації: торговельної і аграрної. За першою з них, заснуванню міст-держав передували торговельні факторії, так звані емпірії, які мали б стати необхідною ланкою в розвитку міст. Дослідження останніх десятиріч показали хибність такої позиції [14. С.90].
З цим питанням тісно пов’язане інше – визначення міст, звідкіля йшов в Північне Причорномор’я головний переселенський потік. За даними пам’яток епіграфіки, маємо досить переконливу відповідь – з малоазійського міста Мілета та взагалі з Іонії. Це знов таки підтверджує аграрний характер колонізації. Оскільки саме в ці часи іонійські греки й, зокерма мешканці Мілета зазнавали чисельних перських навал та розорення сільського господарства. Лише кілька причорноморських міст були засновані вихідцями з інших центрів.
В ті часи іонійський Мілет розвиває надзвичайну колонізаторську енергію. За словами античних письменників ним було організовано Бузько 90 колоній [5.С.24]
Істотну роль у розвитку колонізації в дальшому починає відігравати морська торгівля, яка швидко розвивається. Якщо колонізація найдавнишх часів мала переважно аграрний характер і колоністи в місцях нового свого оселення бралися насамперед обробляти землю, то в пізніші часи за’вляються колонії іншого типу. В ряді випадків вони мають характер замлеробсько-торговий. Частина їх населення