В VІІІ- VІст. до н.е. колонізаційний рух розвивався насамперед в напрямках, що були підготовлені доколонізаційними зв’язками грецьких племен, які відносяться до мікенської і домікенської епохи. Ці зв’язки спочатку виливались у форму міжплемінного обміну; окремі речі, переходячи з рук одного племені до другого, іноді були віддалені тисячами кілометрів від місця свого походження. Дальший розвиток цих зносин привів до встановлення більш міцних форм майнових відносин. Стародавня торгівля мала, проте, спорадичний характер, часто переплітаючись з морським грабежем. З дальшим розвитком продуктивних сил і переходом до військової демократії ці мінові зносини, все ще не мали систематичного характеру. Проте мінові зв’язки, які встановились тоді, відіграли потім, в час розвитку грецької колонізації свою роль. Грецькі колоністи оселились спочатку саме в тих місцях, які були охоплені цими зв’язками.

В грецькій колонізації взагалі треба бачити процес двосторонній. Успіх її в однаковій мірі був обумовлений як причинами, що стимулювали греків до переселень, так і таєю обстановкою, які вони заставали на місцях свого нового оселення [8.С. 53].

Зазвичай колонізація Північного Причорномр’я бачилася в такому вигляді: від часткових поїздок грецьких купців і мореплаців до постійнх торгових зв’язків, від організацій торгівельних станцій – емпоріїв – ідо заснування колоній.

До часу заснування грецьких поселень в Причорномор’ї греки вже мали деякі знання про цей район. Цьому сприяли часткові навідування ними чорноморських берегів в минулу епоху, що знайшло свій відбиток в міфах, частина яких, безсумніву, відноситься приблизно до ІІ тисячоліття до н.е. Сліди знайомства греків з північним причорномор’ям збереглися і в гомерівському епосі: деякі дослідники відносять до берегів Північного Причорномор’я частину плавання героя Одісея. [2. С.9]

На території Північного Причорномор’я, як привило, не на самому узбережжі. Але на певній, іноді значній від нього відчтані були знайдені речі безумовно грецької роботи, безмовно імпортні, які в той ча безумовно відносились до періоду, що передував з’яленню тут постійнх грецьких поселень.

Обидва ці факти не суперечать один одному. Навпаки вони можуть бути основою для дуже важливого висновку. Окремі речі грецького походження, очевидно проникли всередину країни в результаті торгового обміну між греками і місцевим населенням. Отже цей обмін існував до виникнення в північному узбережжі постійних поселень греків – він передував постійним поселенням, і , очевидно, підготовив для них грунт.

Отже, те, що можна назвати торговим колонізаційним освоєнням Північного Причорномор’я, почалося приблизно на століття раніше ніж виникли найстаріші грецькі колонії на берегах Керченської протоки і Ольвія на південному заході. [9.С.8]

Спочатку грецькі торгові судна, очевидно, тільки час від часу, від випадку до випадку, відвідували ці береги, і після обміну і продавці, і покупці надовго розходились у різні сторони. Потім коли взаємна вигода від цього зв’язку була усвідомлена і тими і другими, зустріч між місцевим населенням і греками частішали, і на узбережжі з’явилися так звані емпірії – торжища, куди в певний час року приїжджали зі своїми призначеннями для обміну товарами місцеві жителі і прибували торгові кораблі грецьких купців. [8. С.56]

Слово “емпоріон” на грецькій мові означає не тільки місця, де відбувається торгівля, але й складовий пункт, свого роду торгову факторію.

Цілком природно, що на місцях їх постійних зустрічей, які стали вже звичні і для греків, і для місцевих жителів, стали будувати складові приміщення для товарів і житлові приміщення для моряків і підприємців, які висаджувалися на берег. Так поступово на території емпоріїв виникають селища. Спочатку в них жили під час проведення обмінних операцій, а в останні часи року вони пустували. В дальшому тут з’являється постійне населення, селища огороджуються стінами, виникають органи управлінням, і нова колонія починає жити. На слід забувати, що джерела поповнення переселенських континентів в античній Греції ніколи не вичерпувались.

В VІст. до н.е потреба в причорноморській сировині і особливо у хлібі відчувалася уже багатьма грецькими містами. Грецьке ремесло також потребувало ринку збуту для своєї продукції. В першу чергу зацікавлені в цьому були міста узбережжя Малої Азії – найбільш передові і економічно розвинуті грецькі міста тих часів. [8. С.57]

Існують певні підстви зв’язувати ці зосередження афінян у Чорному морі з подіями, що мали місце в самих афінах – з реформами Солона. В роки правління Пізістрата Чорне море і протоки, що сплучали його с Середземномор’я уже безумовно стають одною з найактуальніших зовнішньополітичних проблем, які зачепили життєві інтереси цілого ряду грецьких міст. Коли афінський тиран Пізістрат, спираючись на своїх союзників, оволодів Херсонесом Фракійським і Сегеєм і тим самим поставив під афінський контроль найважливіший торговий шлях, - це був величезний успіх у його зовнішій політиці, що багато чим сприяв розквітові Афін.

Грецькі колонії на узбережжях Чороного моря, зокрема північно чорноморські клонії, таким чином, в VІст. до н.е. набувають виняткового значення в економічному житті Греції. Вони стають поставниками сировини, хліба, і робочої сили - рабів. Від їх діялнсоіт залежить матеріальний добробут багатьох грецьких міст.

Центром грецької колонізації на північному узбережжі Чорного моря саме з цих причин стають райони, що примикають великих магістралей. Всі колонії виникають на таких магістралях за винятком, можливо Херсонеса. Але Херсонес, це єдина грецька конія в Північному Причорномор’ не стільки торгуюча як виробляюча, яка в усякому разі мала свою власну сільськогосподарську базу на