Успіх колонізації, таким чином залежав не від успіхів окремих населинх пунктів чи районів цієї країни, а від розвитку продуктивних сил її населення в цілому, від розвитку зв’язків між різними племенами, що її поселяли і групами племен, від її історичного минулого, від рівня розвитку місцевої культури. [5. С.21]

ІІ Розділ: Основні етапи грецької античної колонізації Пн. Причорномор’я

Кожна північнопричорноморська антична держава мала власну історію та історичну періодизацію свого життя. Проте ці держави були тісно пов’язані як з античним світом – спочатку елінським, а згодом римським, - так із навколишніми племенами. Значні історичні події зумовлювали й деякі загальні риси життя міст на певних етапах. Це дає змогу в тисячолітній історії цих держав вирізнити два великі, практично спільні для них усіх періоди та в кожному з періодів – кілька етапів.

Перший період головним чином пов’язаний із грецьки проникненням у Північного Причорномор’я та розвитку тут грецької культури – від другої половини VІІст. до н.е., коли було засновано поселення на півострові Березань, до середини Іст. до н.е., коли почалася активна експансія римських військ після загибелі в 60-тв роки Іст. до н.е., царя Понтійського царства Мітрідата VІ Євпатора. Другий період називають римським. Він починається в другій половині Іст. до н.е., і закінчується приблизно в 70-ті роки Ікт. У цей час римський вплив охопив усе Північне Причорномор’я, а кілька міст зокрема Тіра, Ольвія та Херсонес, увійшли до складу римської провінції Нижня Мезія. У 70-ті роки Іvст. Відбувається гунська навала, з якої починається епоха так званого Великого переселення народів та проникнення в Північне Причорномор’я впливу Візантії. Останнім часто дослідники вирізняють для Боспору та Херсонеса додатково, ще один період – так званий пізньоантичний, який закінчується за часів правління Юстиніана І (527-565рр.) [7.С.27].

Впродовж усього часу тривали тісні культурні та економічні зв’язки з грецьким світом – містами Середземномор’я, а згодом і північного узбережжя Чорного моря – та з навколишніми племенами. Це стало можливим внаслідок відносної стабільності загально історичної ситуації протягом майже чотирьох перших сторіч існування міст. Основою матеріальної та духовної кульутри населення. Політичної та адміністративної організації держав і суспільних норм життя, культових служінь були елінські традиції. Тому цей період може бути назвиний загалом елінським або грецьким.

Початковий етап пов’язаний із заснуванням у дргій половині VІст. до н.е. двох найбільш ранніх поселень: Бережанського і Таганрозького, а згодом і інших міст. [5. С.27]

Першим колоністам довелося тут зіткнутися з племінною роздробленістю населення зачепленого вже процесом соціально-майнвоої диференціації. Антична традиція зберегла там понад тридцяти назв населених пунктів, що виникли тут у різний час.

Найдавніші з них: Пантікапей (на місці теперішньої Керчі, Феодосія, Фанагорія, Германасса і Кепи І.

За свідченням античних письменників Пантікапей, Феодосів І Кепи були засновані іонійськими греками вихідцями з Мілета. Метрополією Фанагорії був іонійський Теос. Гермоноса була заснована вихідцями з Мітілени, еолійського міста на о. Лесбосі [8. С.64]

Некрональ Пантікапея відомий більше і краще інших. Пантікапей містився на найвищій точці Керченського півострова – горі Мітрідат, звідкіля було добре видно землі і море. [5. С.252]

Його було заснована 580-570рр. до н.е.. Пантікапей мав джерела питної води і родючої землі, зручні гавані та сировини для будівельних робіт. Згодом виникли інші міста та держави:

Ніконій. Назва міста походить, можливо від імені Ойкіста. Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани Одеської області заснований переселенцями з Іонії в останній третині VІст. до н.е. Ніконій являв собою невеликий поліс, що складався власне з міста і близько десятка лівоебержних сільських поселень. Основу економіки становило землеробство. У Vст. до н.е. Ніконій випускав власну литу монету із ображенням сови. Підтримував торгівельні зв’язки з містами Іонії, Аттіки, острівною Грецією, південнопонтійськими містами, а особливо з Істрією та Ольвією. На другу половину V-ІVст. до н.е. припадає розквіт міста, коли зводяться оборонін споруди. У другій половині ІVст. до н.е. Ніконій занепадає що пов’язане з іменем і діями полководця Олександра Македонського – Зопіріона. У ІІ-ІІІст. до н.е. занепад посилюється, а з нашестям галатів та інших варварських племен місто остаточно гине. [10.С.380]

Визначальну роль в економіці продовжувало відігравати сільське господарство. Реміснича діяльність була на низькому рівні. Звичайно тут існував комплекс будівельних ремесел: оброблення каменю, теслярство, столярна справа. Розвивалися хатні ремесла, та металообробна справа про, що свідчать знахідки шкалів і лячок [9.с.59]

Тіра. Найбільш значимим містом була Тіра, яка знаходилася у Нижньому Подністров’ї, яка в давнину мала надзву за Плінієм-Офіусса.

Пізнє заснування Тіри значно відрізняє її від Ольвії: архаїчного етапу життя тут не було зовсім. Через це в першому періоді існування елінському – можна вирізнити лише такі етапи: заснування міста і його первинний розвиток (кінець VІ-Vст. до н.е.); еономічний розквіт (ІV – середина ІІІст. до н.е.); занепад (середина ІІІ – середина І ст. до н.е.). площа міста сягали щонайменше – 6-12га, а кількість населення – 2-4тис. чоловік. У другій чверті ІVст. до н.е. починається карбування власної монети із зобрежнням на аверсі голови Геркала, голови божества Тіраса і голови Де метри. На реверсі – бика або голови коня.

Серед богів в Тірі найбільше шанували, Аполлона, Де метру, Афіну, Геракла, божество Тіраса.

Основою добробуту Тіри було сільське господарство. Реміснича дільніть була пов’язана головним чином із будівельною справою та хатніми ремеслами. Поширеною була торгівля із середземноморськими центрами: Фаросом,