На останньому етапі життя в елінському періоді існування античних держав. Тіра не тільки втрачає сільську округу. Водночас знижує якість будівництва, скорочуються торговельні зв’язки. Місто і далі живе. [5. С.49-52]

Ольвія Понтійська. Від початку заснування Ольвії близько другої чверті VІст. до н.е. Мілет надавав їй зачно більше уваги ніж іншим колоніям на Понті Евксінському, завдяки чому вона ввібрала в себе ще за архаїчного часу найкращі його досягнення. [12.С.13]

Головним заняттям громадян із часів заснування Ольвії незмінним залишалося землеробство – головна база її економіки. Під час формування державного устрою Ольвія робили все необхідне для повного економічного самозабезпечення, оскільки це давало змогу бути самостійною державою. [20. С. 69-70].

В Ольвії постійно головним законодавчим органом залишався Народні, а в екстрених випадках Всенародні збори й Рада, яка в основному готувала проекти законів для прийняття їх громадянами. На зборах мав право виступити з промовою кожен громадянин, за винятком, певно ворогів демократії і батьківських звичаїв, порушників загальноприйнятих законів і традицій та зрадників. [17.С.99]

Виконанням державних справ займалися різні колегії, які вибиралися на зборах відкритим голосуванням найчастіше на один рік. Серед них головне місце посідала колегія арконнів (5 осіб). Колегія стратегів (6 осіб) займалися військовими справами, обороною міста, а в разі війни в її підпорядкуванні була вся громадянська община, яка в такі часи становила собою народне ополчення. [20. С.71]

Ольвія займала територію площею близько 55 га, чисельність її мешканців становила близько 20тис. чоловік.

У релігійних віруваннях ольвіополітів з найдавнішого часу чільне місце посідав Аполлон у двох основних епік лезах – Лікаря та Дельфінія. Згодом Аполлон інколи поступався місцем Зевсу або Ахіллу. Поклонялися також Кібелі, Гераклу, Артеміді та ін. [5.С.76]

У 331р. до н.е. полководець Олександра Македонського Зоніріон на чолі 30-тисячного війська оточив Ольвію з метою підкорити цей поліс, що займав вигідне стратегічне становище. Щоб запобігти цьому, альвіополіти відпустили на волю рабів, дали громадянські права і іноземцям. Полегшили становище боржникам. Зміцнивши завдяки цьому військо, вони відбили напад македонців.

У ІІст. до н.е. Ольвія опиняється під протекторатом царя Малої Скіфії – Скімура. З кінця ІІст. до н.е. по 70-ті роки Іст. до н.е. вона перебувала під владою Мітрідата VІ Євпатора. Після цього місто остаточно занепало і було добите гето-дакійськими племенами під проводом Буребісти приблизно у 55 р. до н.е. [10.С.381-382].

Херсонес Таврійський. Було засновано вихідцями з Геракле Понтійської, яка розташовувалась на південному узбережжі Чорного моря, та острова Делос 422/421р. до. н.е. Його було засновано пізніше та званої “Великої грецької колонізації” яка хронологічно охоплює VІІІ-VІст. до н.е. Він займав південно-східну частину сучасного херсонеського городища. Економічною основою життя будь-якого поліса, й Херсонеса зокрема було сільське господарство, що базувалося на античній формі власності на землю. Кожен повноправний член общини під час заснування колонії отримував у володіння землю для будівництва оселі в місті та земельну ділянку на сільськогосподарській території. [22. С. 31]

З Херсонеса вивозились вино, сіль, риба, ввозилися, головним чином, вироби художнього ремесла, зброя, тканини. Завдяки торгівлі у херсонеситів встановилися особливо міцні зв’язки з їхньою метрополією Гераклеєю, остовами Родосам, Фасосом та іншими торговими містами. [10. С. 383].

Головним органом законодавчої влади в Херсонесі були Народні збори, які вирішували основні питання зовнішньої та внутрішньої політики: про війну і мир, надання громадянам прав. Вищим органом виконавчої влади була Рада. Члени Ради готували проекти постанов Народних зборів. Певне місце в системі державної влади займав “цар” ім’ям якого називали рік. [5. С. 196-197]

У Херсонесі на чолі офіційного пантеону стояли Зевс, Гея, Геліос та Діва.

У 179р. до н.е. Херсонес уклав угоду про “дружбу” з царем Понтійської держави Варнаком. Однак уже в середині ІІст. до н.е. Південно-Зхідний Крим опинився під владою скіфів. У 110-108рр. до н.е. Херсонес було звільнено від залежності скіфів, полководцем Мітрідата VІ Євпатор-Діофантом. [10. С. 384]

Боспорська держава. На відміну від інших регіонів грецької колонізації на Понті Евксінському, в його північно-східній частині склалася зовсім інша ситуація. На теренах впродовж VІст. до н.е. багато окремих самостійних полісів. Згодом вони через різні обставини передусім остерігались вторгнення скіфських нападів, об’єдналися в одну державу – Боспор. Внаслідок експансійних дій боспорських правителів до неї невдовзі були приєднані й землі місцевого населення. [7. С. 128]

Воно займало велику територію Східного Криму, включало Феодосію, все Керченський півострів, Тамінський півострів і прилягаючі до нього території до початку Північного Кавказу. [9. С. 58]

У 480р. до н.е. Боспором починає правити династія Архиалактидів, яку в 438р. до н.е. змінює династія Спартокідів. На етапі найвищого піднесення держави (ІVст. до. н. Е.) в дельті Дону було засновано для греко варварської торгівлі, а згодом і місто Танаїс. До складу Боспору входили не тільки античні міста, а й місцеві племена – синди, меоти, торети, дардонії та ін. [10. С.386]

У ІVст. до н.е. Боспорське царство здійснювало торгівлю зі всім елінським світом, проте головним торговим партнером для нього залишилися Афіни. Основу боспорської економіки складало сільське господарство. Родючі землі Східного Криму, Придоння і пониззя Кубані оброблялися місцевим населенням і греками. Поряд із землеробством, були розвинуті скотарство, ремесло, рибальство. [9. С. 59]

Релігійні вірування колоністів були такими ж, як у Греції. У VІ-І ст. до н.е. найзначнішим з усіх божеств у Північному Причорномор’ї був