Джерела та історіографія проблеми дослідження.

Історії Росії присвячено чимало праць, які вийшли як на теренах пострадянського простору так і за кордоном, вони різні за жанром та проблематикою. Спроби осмислити проблему татарської спадщини робили істориками, археологами, етнологами та іншими вченими гуманітарних галузей. Широким є спектр видань від публіцистичних праць до узагальнюючих праць та монографій. Однак до сьогодні немає узагальнюючої праці з даної проблематики, що визначає доцільність нашого дослідження.

Підходячи до вивчення даної проблеми слід зазначити, що основна маса джерел по історії Росії XV-XVI вже опублікована.

Для дослідження проблеми татар в російській історії важливе значення для нас мають літописи, документи законодавчого характеру.

Відображення подій XV-XVIст. На теренах Євразії ми знаходимо у повідомленнях європейських дипломатів, мандрівників з позиції стороннього, неупередженого спостерігача. Однак при використанні даних джерел слід пам’ятати, що вони відрізняються традиційною неуважністю і неточністю при передачі етнополінімів, а також фрагментарністю даних.

У никонівському літописі ми знаходимо свідчення про перші походи татаро-монголів на Русь, про оборону Києва: «У тому ж році (1240р.) пройшов Батий під місто Київ із величезною кількістю воїнів і оточив місто. Облягла його сила татарська, і неможливо було нікому з міста вийти, ні в місто ввійти.

І не можна чути в місті один одного від скрипіння возів, ревіння верблюдів, від звуків труб і органів, від іржання стад кінських і від крику та галасу незчисленної кількості людей. І вся земля була переповнена татарами» [6; с. 63-64]. Свідчення з Никонівського літопису дають нам можливість простежити хід і характер нападів монголо-татар на Київську Русь.

Автор книги «Історія монголів» Плано Карпіні Джованні подає нам наступні свідчення: «… Вони ні з чим не укладають миру, за винятком тих, які підкоряються їм; бо мають від Чінгісхана наказ підкоряти собі всі народи, коли можна. І ось чого вони від них вимагають: ходити з ними, коли їм завгодно на війну проти всіх і давати десятину від усього – як для людей, так і речей. Відрахувавши десять беруть одного. Те саме роблять із дівчатами, яких відводять на свою землю і тримають їх для послуг. Решту, переписавши, признають за звичаєм. Але, коли мають над ними повну владу, то ніколи не виконують даних обіцянок, а вишукують всілякі способи, щоб порушити їх [6; с.65]. із книги П. Карпіні ми дізнаємось про деспотичний лад монголо-татарської держави і жорстоке ставлення до підкорених народів.

Монах Псковського Єлмазарового монастиря у «Послание Василию ІІІ» писав: «… тобі пресвітлому і всемогутньому государю великому князю, православному християнському царю і владиці всього…» [4; с.19]. Філофей обґрунтував інститут сильної князівської влади, який спирався на православну церкву і мав сакральний характер.

Важливе значення для висвітлення нашої проблеми мають мемуари іноземних авторів XVI – першої половини XVIIст. Вони певною мірою доповнюють літописні свідчення.

Сигізмунд Герберштейн відомий німецький дипломат, який у XVI ст.. був направлений послом в Москву від імператора Священної Римської імперії Максиміліана І. написав «Записки о Моковитских делах» в них він зазначав: «Великі князі володимирські і московські до самого нинішнього князя Василія завжди залишались в вірності і покорі даній татарським государям» [10; с. 255]. Деспотично-тиранічне ставлення татар до руських князів давало їм можливість тримати їх в покорі останні ж використовували таке ставлення до своїх підданих. Однак після занепаду Золотої Орди зміцніла Московія використовувала таку модель відносин до татарських держав.

У записках С. Герберштейна є багато свідчень про соціально-економічні, політичні відносини, побут й безправне становище народних мас у Московській державі. Зокрема, він з подивом писав, що московіти обожнюють Василя ІІІ, вважають великою московського князя «обранцем божої волі». «Його влада над підданими перевищує владу всіх монархів світу», - зазначав С. Герберштейн. Не в змозі пояснити цього феномену суспільної свідомості росіян, він зробив висновок, що або російський народ «такий грубий» і потребує деспотичної влади з боку своїх правителів, або від їхньої тиранії «народ стає грубим і жорстоким» [22; с. 14-15].

Майже два десятиліття з 1573р. по 1591р. знаходився в Московському царстві Джером Іорсей, представник англійської торгової компанії і дипломат. Він написав декілька сюжетно самостійних творів із життя Росії кінця ЧМІ ст.. Вони і зараз привертають до себе увагу дослідників, так як містять цінний фактичний матеріал, який з невідомих причин не знайшов свого відображення у російських тогочасних офіційних документах [22; с. 15]

Джером Горсей у своєму «Путишествии» з подивом писав: «Поділивши здобич, Іван розмістив свої скарби частину в Москві, частину в укріплених і безпечних монастирях, а потім проводив більшу частину часу, посилаючи своїх воїнів грабувати і убивати вище дворянство і кращих із своїх купців і підданих» [10; с. 308]. Побачене шокувало д. Горсея адже в жодній із європейських держав християнський монарх так не поводився зі своїми підлеглими, що свідчить про деспотичний характер Московії.

Значний інтерес серед мемуарів другої половини ХVI ст.. становить твір «О государстве Русском» Дж. Глетчера. Він побував у Московській державі в 1588р. Його праця вирізняється системністю опису тогочасного російського суспільства і є цінним джерелом для вивчення правових відносин й історичних подій.

Особливу увагу Дж. Глетчер приділив висвітленню взаємовідносин московських правителів з церковними ієрархами Московії. На його думку, російські царі свідомо і цілеспрямовано матеріально підтримували духовенство країни. За це вони вимагали від церкви ідеологічної підтримки для зміцнення і охорони від народного