гніву «тиранічного способу правління». З цією метою вище церковне керівництво Росії всіма можливими засобами намагалось чинити перепони поширенню освіти. Церковники переконували російських царів, що «будь-який успіх в освіті може призвести до перевороту в державі… і може бути небезпечним для їх влади». Тому правителя Москви в своїй державницькій діяльності проводили політику ізоляції Росії від впливів західноєвропейської культури [22; с. 15].
Даний масив джерел дає нам можливість побачити ті елементи соціально-економічної і політичної історії Росії XV-XVIст., які в подальшому вивчались багатьма поколіннями істориків і становлять основу нашого дослідження.
Важливою віхою у розвитку дворянської історіографії стали багатотомна праця М. М. Карамзіна. Написана на широкому джерельному матеріалі, вона дає змогу прослідкувати вплив різноманітних суспільно-політичних чинників на процес формування міліарного зовнішньополітичного курсу Москви. Успіхи Московської держави на міжнародній арені М. М. Карамзін пов’язав з Іваном ІІІ та Василем ІІІ. На його думку, вони вибрали для своєї країни найоптимальнішу форму правління самодержавство, яке стало «найбільшим благоденством долі для Росії» [22; с. 17].
М. М. Карамзін один з перших дав оцінку монголо-татарському ігу, він писав: «все, що мало вид свобод і громадянських прав звузилось, пропало» [31; с. 425]. На думку М. М. Карамзіна саме татарське нашестя загальмувало соціально-економічний і культурний розвиток Московської держави.
Серед історичної літератури першої половини ХІХ ст.. слід виділити дослідження С. М, Соловйова в своїй праці він зазначав, що під впливом татар цар Іван ІІІ (1462-1505рр.) «першим одержав назву Грозного, тому що був для князів і дружини монархом, який вимагав безумовного послуху і суворо карав за непослух» [57; с.56].
С. М. Соловйов дійшов висновку, що провідним фактором, який суттєво вплинув на історичний розвиток Московської держави був географічно-природничий. Він слушно зауважив, що велика і малозаселена територія Північно-Східної Русі з нерозвиненою соціальною інфраструктурою вимагала від урядових кіл посиленого контролю над життям населення країни. Це давало змогу великим московським князям проводити агресивну зовнішню політику, виявляти «надзвичайну впертість, твердість у досягненні поставленої мети», витрачати задля її досягнення будь-які матеріальні та людські ресурси [22; с. 18]. Саме цим чинникам вчений віддає перевагу при встановленні інституту сильної князівської влади, а монголо-татар він не вважав вирішальним.
Бестужев Рюмін вважає, що вплив татар виразився особливо в фінансовій системі і у воєнній організації. З одного боку татари встановили поголовний податок, який залишився потім в російській фінансовій системі; з другого боку, переможені природнім шляхом намагались перейняти зразки озброєння своїх переможців. Російські і монгольські князі складали ніби одну воєнну касту, яка сильно відрізнялась від західного лицарства, з яким можна було порівняти російських богатирів ХІІ століття [48; с. 133-134].
Про шкідливий вплив татарського іга Д. і. Іловайський писав: « За всіма ознаками, шкідливий вплив татарського іга на народний характер і суспільні звички в XVI столітті дало надмірні плоди, досягло повного свого розвитку. Яскравим представником цього впливу, як відомо являвся сам Іван IV, який поєднав в собі чудову обдарованість російської натури, глибоку набожність і звірство. Відомо, як він нехтував церковні закони про таємницю шлюбу і глумився над духовним саном.
Вихований під впливом татарщини, він свою чергу намагався її підтримати і посилити як в суспільних порядках, так і в урядових звичаях… По загальному історичному закону, в монарших дворах, особливо в самодержавних, царський двір є середовищем з якого поширюються добрі і дурні звички, зрозуміло який шкідливий вплив в цьому відношенні мало оточення Івана IV часів опричнини» [30; с. 502-503]. Вчений пропонує думку, що саме під впливом монголо-татарського іга Московія стала деспотичною державою.
Французький історик Рамбо Альфред зазначав, що якщо монгольське іго мало вплив на розвиток російського життя то вплив цей був непрямим:
1) відмежувавши Росію від Заходу, перетворивши її в країну, яка в політичному відношенні залежала від Азії, монгольське іго увіковічнило в ній візантійську напівцивілізацію, недоліки якої порівняно з європейською цивілізацією ставали помітними з кожним днем;
2) татарське завоювання сприяло, також не прямо, встановленню самодержавної влади: московські князі, відповідавши перед ханом за суспільний спокій і збір податків, знаходились під наглядом баскаків і в той же час підтримувались ними, мали велику можливість знищувати незалежність міст, перемагати супротив інших князів, забирати льготи у вільних селян. Великий князь московський не жалів своїх підданих, тому що не жалів його самого і тому, що його голова була в небезпеці. Страх перед монголами так сильно тиснув на всю російську ієрархію, що сильніше підпорядкував дворянство князям. Селян панам.
Можна повторити слова Уоллєса, що «перші московські князі були в політичному відношенні нащадками не руських князів, а татарських ханів»;
3) третій непрямий наслідок завоювання полягав в збільшенні сили і багатства церкви. Всупереч легендам про мучеництво деяких князів, татари відзначались віротерпимістю. Рубруквіс бачив, що несторіанці мусульмани, шамани відправляли богослужіння, кожний за своїм обрядом в присутності великого хана Мангу [48; с. 135-136]. Автор не надає великого значення татарському завоювання, вважаючи, що природно-географічне положення Московій визначило її як деспотичну державу, а вплив татар був непрямим.
В російській дожовтневій історіографії другої половини ХІХ ст.. помітне місце зайняла видан В. О. Ключевським праця «Курс русской истории» [22; 20]. В. О. Ключевський писав: «Ординські хани не нав’язували своїх порядків, задовольняючись данню, навіть не вникали в існуючий там порядок. Та зрештою тяжко було в нього вникнути, тому, що у відносинах між самими князями не існувало ніякого порядку [35; с.