М.К Любавьский, який був учнем В. О. Ключевського, в праці «Историческая География России в связи с колонизацией» зазначає: «В Ростово-Суздальські землі татарські напади розпорошили населення на сході, звернули його до заходу і подекуди до півночі, заставили засилити лісові і болотисті місцевості і просуватись до новгородських сіл, які в свою чергу, розмножувались і захопили великі території, особливо на півночі, внаслідок природного приросту населення і стремління до нових промислових угідь» [42; с. 131]. На думку вченого монголо-татарське іго дало поштовх до освоєння нових територій і промислів населенням Північно-Східної Русі.

На початку 20-х років ХХ ст. в російській історіографії зародилась наукова концепція, що отримала назву євразійства. Її представники (І.В. Вернадський, А. Н. Гумільов та ні.) розглядали історичний шлях Росії через взаємодію природнокліматичного, геополітичного, релігійного та соціального факторів. У своїх дослідження євразійці, використовуючи здобутки російської дореволюційної історичної науки, намагались по-новому обґрунтувати своєрідність суспільно-політичного розвитку Російської держави [22; с. 22].

Л. Н. Гумільов в своїй праці «От Руси до России» стверджує наступне: «Якщо в Москві татари приймали православ’я, жинились на російських жінках і в наступному поколінні інтегрувались в загальну масу московітів, зберігаючи (або навіть не зберігаючи) лиш пам’ять про своє походження, то в Суздальському князівстві ніякого злиття не проходило. Суздальські князі не христили татар, приймаючи їх на службу; вони просто вибирали своїм політичним союзником татар-мусульман, які продовжили жити на Волзі. Це і зрозуміло: суздальські поцінувачі старовини прагнули до самостійності своїх міст, до отримання доходів від торгівлі і зовсім не хотіли ними ділитись» [20; с. 195]. Вчений дійшов висновку, що монголо-татарське іго не виступало сильним чинником, який змінив усе російське життя, а в кожних частинах північно-Східної Русі мало свої особливості.

Так І. В. Вернадський у праці «История России: Монголы и Русь» прийшов до висновку, що падіння в 1453р. Константинополя мало великі політичні та релігійні наслідки для Великого князівства Московського. Його князі практично залишились єдиними незалежними правителями у всьому християнському православному світі. На думку І. В. Вернадського, від московських правителів, навіть проти їх волі, чекали на міжнародній арені активних дій у справі захисту православної віри. Історик вважав, що саме це стало першопричиною створення політичної концепції релігійного месіанізму Москви. Її принциповою ідеєю стала теза «про переміщення центру істинного Православ’я із Другого Риму (Константинополя) в третій Рим – Святу Москву».

Торкаючись проблеми державного устрою Московської держави, в досліджуваний нами період, Г. В. Вернадський звернув увагу на відмінну між у країнах Західної Європи схему взаємовідносин суспільства і держави. Ця відмінність полягала в прикріпленні всіх станів, окрім рабів до обов’язкової державної служби. Внаслідок цього все населення без винятку, незважаючи на соціальний статус, ставало слугами московських монархів. Будь-які спроби опору новому тоталітарному порядку нещадно придушувались верховною владою [22; с. 22-23].

Вагомою для кожного дослідження є думка А. Л. Юрганова на рахунок встановлення деспотичних порядків в Москві від впливом татар, він вважав: «Відношення російських князів, з ханами складались по-різному, особливо з початку. Михайло Чернігівський, відмовившись виконати пристайній за розуміння монголів язичницький обряд проходження через вогонь, заплативши за це життям. А. визнаний за якісь підозри великий князь Ярослав Всеволодович був відправлений в Каракоруме. Непокірних принижено карами. Однак ті князі які підкорювались монголам, як правило, знаходили з ними спільну мову і навіть більше того, родичались, довго гостювали в орді. Поступово північно-східно князі перетворювались в «служників» монгольських ханів. Створювалась генерація покірних князів, для яких закон – це воля хана. Династичні проблеми тепер легко вирішувались при допомозі ординських каральних законів: хто більше був рабо покірний перед ханами і підкупляв їх дорогими «поминками» (подарками) той і ставав великим князем» [68; с.40]. Автор також зазначає: «Монгольське суспільство було пройняте відношенням жорсткої і жорстокої покори. Влада верховного правителя була абсолютною, ніким і нічим необмеженою. Стаючи «Служниками» ханів, російські князі впитували цей дух імперії: повну покірність підданих і необмежену владу правителя» [68; с. 41]. На думку автора монголо-татарське іго сформувало в російському суспільстві «східні» порядки, встановило інститути сильної князівської влади, та інститути в правовій, фінансовій і військовій сфері.

Польський культуролог А. Андрусієвич відзначає, о після скинення татарського ярма Північно-Східно Русь прийняла нове підданство яке накинули її московські правителя. На його думку, спідлений у татарській неволі народ вважав, що більшого щастя йому не треба, як тільки те, що правлячий великий князь-цар носив руське ім’я, а не чужинське». Важливе значення у формуванні засад московської тоталітарної моделі правління мала також покірність руського населення. Задля могутності Москви воно погоджувалось на ґвалт і утиск [22; с. 47].

Англійський історик Н. Дейвіс у монографії «Європа: Історія» побіжно торкнувся окремих аспектів досліджуваної нами теми. Він, як і А. Андрусієвич, зауважує, що на етнополітичний розвиток Московської держави значний вплив мало багатовікове перебування під татарським ярмом. Великі московські князі, зокрема Іван ІІІ, перейняли у татар фінансові, військові, по політичні методи у керуванні державою. Також правителі Москви, на погляд вченого, вдало використовували після 1480р. «для зміни татарського ярма московським» над християнськими князівствами мінливі союзи з Кримським ханством [22; с. 47].

Важливим для нашого дослідження є погляди О. Д. Бойка, що монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов’ян, якісно