У світовій економіці відомі три типи модернізації:

1) піонерська модернізація. Вона притаманна лідерам світового технічного та економічного прогресу. Постійна боротьба за світові ринки збуту підштовхує передові краї-ни до вкладення значних коштів у науково-технічні роз-робки. Це дає змогу створити найефективніші економічні механізми, найраціональніші технології, найпродуктивні-шу техніку;

2) органічна модернізація, її практикують країни, що перебувають у другому ешелоні світового економічного прогресу. Вона є наслідком природного розвитку капіта-лізму і характеризується оволодінням технологіями та економічними механізмами, які виробили модернізатори-піонери. Ці новинки органічно вписуються у структуру на-ціональної економіки, яка внаслідок своєї еволюції вже дозріла для їх сприйняття, засвоєння та використання; наздоганяюча модернізація. Така модернізація теж базується на засвоєнні передових технологій та економіч-них механізмів. Проте це засвоєння не є природним, орга-нічним, оскільки стимулює таку модернізацію не дозрі-лість національної економіки, а, як правило, зовнішній виклик сусідніх економічно розвинутіших держав, що загрожує державі-аутсайдеру втратою позицій на міжна-родній арені 21.

Не важко з'ясувати, що російська модернізація була модернізацією третього типу. Справді, як вважають су-часні фахівці, якби у Росії не було скасовано кріпосного права, вона б ще 50—70 років проіснувала і не зазнала го-лодного краху. Проте навіть реакціонери на кшталт май-бутнього міністра П. Валуєва змушені були констатувати, характеризуючи російську дійсність: «Згори блиск - знизу гниль». Тобто з часом подальший розвиток дедалі більше перетворювався б на агонію. Характерними ознаканами наздоганяючої модернізації економіки були:

- поява нових прогресивних явищ та процесів не зав-дяки «еволюції знизу», а силовій модернізації — «револю-ції згори»;

- вибіркове, а не системне запозичення та викорис-тання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;

- пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформацій економічної структури держави;

- збереження на тривалий час багатоукладності, пара-лельне існування нового, набираючого силу укладу і по-передніх укладів, що не досягли піку свого розвитку та повністю не вичерпали своїх можливостей;—

порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростан-ня соціального напруження в суспільстві.

Принциповою особливістю наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави, що виявляється у встанов-ленні державного контролю за всіма сферами економіки, активному втручанні державних структур у хід реформ 6.

Реалізація такого сценарію на практиці веде до посилення авторитарності влади, централізму, ролі чиновництва, бю-рократизації управління.

Як правило, наздоганяюча модернізація не створює власної гармонійної економічної моделі, а повторює окре-мі фрагменти вже визнаних зразків, що служать своєрід-ними еталонами.

Каталізатором реформаційного процесу в Росії, як уже зазначалося, стала Кримська війна. Вона засвідчила зане-пад господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруженості. Спираючись на прагматичне настроєну частину імперської бюрократії, Олександр II ви-рішив перейти до радикальних реформ. Першим його кро-ком було підписання 19 лютого 1861 року маніфесту про скасування кріпосного права. Принципові ознаки росій-ської моделі селянської реформи нагадують австрійську: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків; ство-рення органів селянського самоуправління; наділення се-лян землею та визначення за неї повинностей; викуп се-лянських наділів.

Маючи підтримку держави та користуючись відсутніс-тю земельного розмежування до реформи, поміщики Ро-сійської імперії не тільки захопили найкращі землі, а й відрізали в селян чимало їхньої землі: від 14% у Херсон-ській губернії до 37% — у Катеринославській. Тому після проведення реформи 220 тис. українських селян залиши-лися безземельними, майже 100 тис. мали наділ до однієї > десятини і 1600 тис. — від однієї до трьох десятин. У ціло-му ж у пореформений період майже 94% селянських гос-подарств володіли наділами до 5 десятин, що не давало змоги ефективно вести господарство.

Реформа 1861 р. зберігала селянську общину, яка пе-ретворювалася на найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечен-ня своєчасної сплати селянами платежів та податків і виконання ними повинностей. Характерною особливістю українських земель була незначна поширеність селян-ських общин. Так, якщо в Росії общиною жили понад 95% селян, то на Лівобережній Україні — 30%, а на Правобе-режній — лише 20%. Таке переважання індивідуальних господарств зумовило в перспективі більший потяг україн-ських селян до приватної власності, ніж у селян росій-сяких 5.

Селянські реформи в Австрійській імперії (1848) та Ро-сійській (1861) мали спільні причини (гальмівна роль фео-дальних відносин, криза господарства, зростання соціаль-ного напруження), мету (зміцнення монархічної влади при збереженні домінування на селі поміщика), форму прове-дення (реформа ініціювалася верхами та здійснювалася під їх керівництвом і контролем). Крім того, в обох імпері-ях у пореформений період залишилося чимало пережитків феодальної системи господарювання (поміщицьке земле-володіння, тотальне безземелля селян, селянська община тощо). Юридичне вільне селянство не мало справжньої громадянської рівності з іншими верствами суспільства. Воно так і залишалося нижчим станом — селяни отриму-вали паспорт лише на рік, виконували рекрутську повин-ність, перебували в залежності від поміщика, доки не ви-куплять у власність землі, їх карали різками.

Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Формально цей викуп призна-чався за землю, а насправді він був компенсацією за ска-сування феодальних повинностей. Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму, яка становила 11 річ-них податків із селянського двору, то посередником між селянами та поміщиками виступила держава. Вона спла-тила поміщикам викупні платежі, а селянам надала по-зичку на 49 років. Внаслідок цього царська казна на кож-ний виданий селянам карбованець отримала 63 копійки чистого прибутку.

Скасування кріпосного права стало початковим кро-ком, своєрідним ключем до модернізації Російської імпе-рії. Таке радикальне перетворення в аграрному секторі ви-магало термінових змін та зрушень у інших сферах сус-пільного життя, які б дали можливість гармонізувати та стабілізувати ситуацію.

У комплексі реформ Олександра