Суттєво відрізнялася від західної і національна буржу-азія. У Російській імперії цей клас формувався за сприян-ня та під контролем самодержавства, був тісно пов'язаний з поміщицьким землеволодінням. Ці специфічні умови визначали консерватизм та вірнопідданість вітчизняної буржуазії. Зростаючи в умовах наздоганяючої модерніза-ції, якій притаманні стрімке посилення ролі держави, цей клас був залежним не стільки від коливань на ринках си-ровини, капіталів, товарів, скільки від змін у політиці уряду, що виступав монополістом на цих ринках. Саме то-му вітчизняні капіталісти-підприємці орієнтувалися не на вільну конкуренцію, а на монополію держави, не на заво-ювання політичної влади, а на органічне «вписування» в жорстку, централізовану систему самодержавної влади.

Основними джерелами формування буржуазії в Укра-їні були «обуржуазнене» дворянство, яке перейшло на капіталістичні методи господарювання; купці, чумаки, скупщики, сільські лихварі, які в дореформений період накопичили капітали; кустарі, які зуміли пристосувати-ся до нових буржуазних умов; заможні селяни, які госпо-дарювали на засадах фермерства, орієнтуючи своє вироб-ництво на ринок та використовуючи найману робочу си-лу. Українська буржуазія утримувала провідні позиції в цукровій, винокурній, борошномельній, шкіряній, ву-гільній галузях промисловості. Поступово сформувалася українська торгово-промислова буржуазна еліта, її пред-ставники (Терещенки, Харитоненки, Яхненки, Симиренки, Алчевські та інші) за розмірами своїх капіталів нале-жали до найбагатших людей не тільки України, а й усієї Російської імперії. Характерно, що буржуазія в українських землях фор-мувалася на багатонаціональній основі — крім українців, у її складі вагомою була частка росіян, євреїв, французів, англійців, бельгійців та німців.

У другій половині XIX ст. формується інтелігенція -специфічна верства населення, яка, не маючи приватної власності, займалася не фізичною, а розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві. Відпо-відно до перепису населення до цієї верстви в Україні нале-жало 4,1% населення. У пореформений період інтеліген-ція зазнала значних змін. По-перше, вона стала більш неоднорідною, у її складі зросла частка різночинного еле-менту. Зокрема, якщо на початковому етапі становлення ін-телігенції основним джерелом формування цієї верстви бу-ло дворянство, то наприкінці XIX ст. лише 20—25% складу інтелігенції мали дворянське походження, решта — вихідці з різночинців. По-друге, переважна частина інтелігенції України була неукраїнського походження. У 1897 р. лише 16% юристів, 25% учителів і майже 10% письменників були українцями. По-третє, асиміляторська політика цар-ського уряду призвела до значної русифікації інтелігенції. По-четверте, власне українська інтелігенція проживала пе-реважно у селах та невеличких містах, працюючи земськи-ми вчителями, лікарями, агрономами тощо, тоді як у вели-ких містах її частка була незначною. Наприкінці XIX ст. українці становили менше третини міського населення, у складі якого домінували росіяни та євреї.

Отже, у другій половині XIX ст. під впливом буржуаз-них реформ в Україні відбулися значні зміни в соціально-економічній сфері. В аграрному секторі сформувався до-сить високий рівень концентрації землі; було здійснено до-корінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості; у сільсько-господарському виробництві значного поширення набули застосування техніки, використання вільнонайманої пра-ці, поліпшення структури посівів тощо. Ці зміни дали мож-ливість Україні перетворитися на потужний центр вироб-ництва сільськогосподарської продукції не тільки імпер-ського, а й світового значення. У 60—80-ті роки XIX ст. за-вершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас мала свої особливості. У пореформений час індус-тріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії. Розвиток української промисловості характеризувався більш швидкими порів-няно із загальноімперськими темпами розвитку; високим рівнем концентрації виробництва; значною заангажованістю та впливом іноземного капіталу; структурною та те-риторіальною диспропорційністю; побудовою промисло-вих об'єктів на принципі незавершеності тощо. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перево-роту ускладнилася соціальна структура суспільства: активно відбувалася диференціація в межах традиційних класів феодального суспільства - дворянства та селян-ства, крім того, виникли нові класи — буржуазія та проле-таріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелі-генція.

ВИСНОВКИ

Імперська доба спричинилася до роздвоєння українського суспільства — одне було частиною Російської імперії, друге — Австрійської. І справді, починаючи з 1654 р. українці жили у двох різних політичних системах — Москва поши-рила свою владу до Лівобережжя, в той час як більшість українських земель ли-шалася у складі польсько-литовської Речі Посполитої. Але на пізніших ста-діях існування останньої політичне, культурне й соціально-економічне зна-чення західних українців настільки підупало, що стало ледве відчутним. Як ми довідаємось, у XIX ст. під владою Австрії це становище докорінно зміниться, й західні українці знову почнуть грати першорядну роль в історії свого народу. Відтак, тогочасна історія України йшла двома паралельними шляхами: один торували західні українці в Австрійській імперії, а другий — східні укра'їнці в Російській.

Оскільки за своєю мовою й культурою українці були близько спорідненими з росіянами, то уряд незабаром став розглядати Україну як по суті російський край. Коли б в імперського урядовця хтось запитав (щоправда, небагато