Продрозкладка мала згубні економічні та політичні наслідки. Вона позбавляла селян матеріальної зацікавленості виробляти більше продуктів, що призводило до зниження сільськогосподарського виробництва і занепа-ду всього господарства. Фактично безплатне вилучення у селян не тільки надлишків, а й частини необхідного на-сіннєвого матеріалу, а також зловживання, які припуска-лися при його проведенні, викликали невдоволення се-лян політикою радянської влади.

Протягом громадянської війни, воєнної інтервенції та бло-кади країни з боку Антанти відбулось різке скорочення вироб-ництва, знизилась продуктивність праці, збільшилася зношеність устаткування тощо. Економіка країни перебувала у стані глибо-кої розрухи: було зруйновано 70 тис. км залізниць, половину рухомого складу, загальні матеріальні втрати від війни становили 39 млрд золотих рублів, або чверть національного багатства. Украї-на, зокрема Донбас, на території якої велись воєнні дії, зазнала найбільших руйнувань.

Становище селянства також було тяжким. Занепад промис-ловості й відсутність вільного товарообороту позбавляли селян зацікавленості у розширенні свого виробництва.

Після закінчення громадянської війни наприкінці 1920 р. на перший план вийшло завдання відбудови народного госпо-дарства. Перехід до розвитку в мирних умовах вимагав також зміни методів управління економікою країни. Воєнізована сис-тема управління, бюрократизація апарату, незадоволення продрозкладкою викликали весною 1921 р. внутрішньополітичну кри-зу, яка виявлялась у повстаннях і страйках на підприємствах.

У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) у ході внутрішньополітичної боротьби прийняв рішення про заміну продрозкладки продоволь-чим податком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми і розмір податку – загальна сума податку становила 126 млн пудів зерна замість 180 млн пудів згідно з продрозкладкою).

Навесні 1919 р. піднялася хвиля стихійних селянсь-ких повстань, що переросли в широкий повстане кий рух, спрямований проти продрозкладки і насильницької ко-лективізації.

Вважаючи однією з необхідних умов побудови май-бутнього комуністичного суспільства відміну грошей, ра-дянський уряд все більше схилявся до повне о знеці-нення грошей і фактично сприяв їх необмеженій емісії. Асигнації знецінились в десятки тисяч разів і майже повністю втратили свою купівельну спроможність. На-приклад, вартість коробки сірників складала мільйони радянських карбованців, що свідчило про гіперінфляцію. Але більшість радянських керівників вважали гіперін-фляцію корисною для економіки, оскільки вона знищує грошові заощадження колишніх експлуататорів через їх знецінення, що в свою чергу веде до швидкого витіснен-ня грошей із обігу.

Грошова емісія перших післявоєнних років стала най-більшим джерелом поповнення державного бюджету. В першій половині 1918 р. Народний банк випускав що-місячно по 2-3 млрд. практично нічим не забезпечених грошей — «керенок». До речі, радянський уряд продов-жував друкувати «керенки», не вносячи в їх зовнішній вигляд ніяких змін, включно до лютого 1919 р. В резуль-таті стрімкої грошової емісії ціни досягли небачених ма-сштабів, що привело до повного знецінення радянських грошей. Так, купівельна спроможність 50-тисячної ку-пюри в 1921 р. прирівнювалась до довоєнної монети в одну копійку. Високу цінність зберіг тільки золотий царський карбованець, але самим населенням він був вилу-чений з обігу і прихований до кращих часів.

В практику радянського господарювання в Україні з перших днів вводились грошові контрибуції, що частково пом'якшували фінансову кризу. Шляхом контрибуцій ви-лучалися кошти у буржуазії, накопичені у попередні роки, на відміну від податків, які накладалися лише на поточні прибутки. Контрибуції часто носили стихійний характер і були основним джерелом поповнення бюджетів місце-вих рад та засобом рішучого наступу на експлуататорів. Одним із засобів упорядкування стихійних контрибу-цій було введення декретом Раднаркому УСРР від 14 лю-того 1919 р. надзвичайних одноразових податків, що по-винні були сплачуватися готівкою і надходити до загальнореспубліканського бюджету, а звідти — окремим радам для покриття їх витрат у відповідності до затверджених кошторисів. Але надзвичайні податки, хоч спочатку і сприяли в деякій мірі мобілізації фінансових ресурсів, в 1920 р. вичерпали себе.

В березні 1919 р. Раднарком УСРР ввів в дію положен-ня про бюджети місцевих рад, у відповідності до якого губвиконкоми могли запроваджувати поземельний, прибут-ковий і промисловий податки, додаткові збори до основно-го промислового податку та надбавку в розмірі не більше 4.0% до державного прогресивно-прибуткового податку.

У зв'язку з натуралізацією господарських відносин пи-тома вага податків у загальнодержавному бюджеті весь час скорочувалась і в 1920 р. становила лише близько 0,2%. Трохи вищою вона була у місцевих бюджетах Укра-їни, де процес націоналізації засобів виробництва і тор-гівлі проходив повільніше, ніж у центрі.

Внаслідок зниження купівельної спроможності грошей та натуралізації господарських відносин плата за про-дукти, за господарські і комунальні послуги стала втра-чати своє економічне значення. Постановою уряду УСРР від 14 квітня 1920 р. було введено безкоштовне користу-вання поштою, телеграфом і телефоном для радянських установ, господарських організацій та державних підпри-ємств. Була відмінена також платня за житло, транспорт, комунальні послуги. З 1 квітня 1921 р. введено безкош-товну видачу населенню продуктів і товарів широкого вжитку що розподілялись за картками. Повсюдно заробі-тна платня робітникам і службовцям на 70-90% видавалась продовольчими і промисловими пайками, або про-дукцією, що випускалась.

Характерною рисою цього періоду стала трудова по-винність і зрівняльна система оплати праці, примусова праця вважалась єдиним методом залучення людей до господарської діяльності. Користь від такої праці була надзвичайно низькою. З кінця 1918 року ввійшло в прак-тику будівництва соціалізму оголошення про призов ро-бітників і спеціалістів різних галузей на державну служ-бу, на зразок набору до лав Червоної армії. Таким чином, були мобілізовані залізничники, медичні працівники, пра-цівники річкового і