Тоді, зосередившись на своїх західних сусідах, Іван Великий почав використовувати свій титул у ділових стосунках з ними. Починаючи з 1483 р., перед Ливоньцями Іван оголосив себе законним правителем усієї Росії. Через два роки під час битви з Литвою для того, щоб нав’язати своє бажання на рахунок Твері Іван офіційно назвав себе монархом усіх росіянів всупереч такому ж твердженню, яке виголосив великий князь Литви і титулував себе “Вождем земель російських”. Використання титулів було рівносильно проголошенню війни, і війна дійсно спалахнула в 1500 р., війна, в якій на карту була поставлена стратегічна територія.
В 1493 р. в ділових стосунках з Німецьким імператором, Іван Великий вперше використав свій провокаційний титул з головною Європейською силою. До того часу російська царська ідеологія зробила інший символічний крок, щоб передавати свої історичні промови. З 1473 р. Іван звертався до титула Цар (російське перекручення ім’я Цезара) в різних ситуаціях, посилаючись на той факт, що родовід Рюриковичів зв’язував Москвою з Римським імператорами. Щоб вразити імператора (який вже бачив себе спадкоємцем Римської імперії), Іван використав зображення двоголового орла. Для посилення романізації московської імперіальної ідеології, учений священник з Твері, Спірідон (пізніше Монах Савва), запропонував новий вид родоводу для Московії. За цією пропозицією Рюрик був братом Прусса - засновника Прусії, що робило Рюриковичів прямими нащадками Римського імператора Августа.
Як показали московські територіальні надбання, прийняття та використання титулів та їх додатків ідеології були не тільки бажання показати рівність перед правителями, але й відкритою заявкою про експансіоністські задуми, від яких Москва не відмовилася. Та це не знищило ворогів Московії. Наприклад у 1519 році полководець Тевтонського ордену (знаючи, що Лівонія вважалася частиною всієї Росії) сподівався зміцнити територіальні амбіції Василія ІІІ на рахунок південного сходу, заохочуючи до боротьби за його Константинополітанську спадщину без сумніву припускаючи, що оприлюднення Третьої Римської теорії змінить Московські територіальні амбіції. Але і Василія ІІІ ні його наступник Іван IV Грозний не піддалися цій хитрості.
Останнім кроком Московської імперіальної політики було те, що московські правителі все більше й більше усвідомлювали себе спадкоємцем Золотої Орди. Через те, що могутність столиці Сарая Кінчак зменшилася, з’явилося 4 потенційних політичних центри: Крим у 1427 р., Казань у 1437 р., Астрахань у 1466 р., і, нарешті, Московія у 1480 р. Потім почалася боротьба за долину річки Волги, яка була основою імперії Золотої Орди.
Московія, не менше ніж три ханства, намагається здобути цей надзвичайно важливий торгівельний шлях (канал).
Хоча операція “Волга” була частково завойована хрестовим походом, щоб підбурити православних росіян, московські правителі залучилися до Східної операції (кампанії) як послідовні спадкоємці руїн Колишньої Золотої Орди. Насправді, як широко показав Михайло Чернявський, титул Цар був перш за все синонімом до Слова Хан, ще задовго до того як росіян пов’язували його з римським словом “Цезар”. Але, коли звернутися до Донського, тут сказано, що “Цар” - це досягнутий статус хана, незалежного монарха. Це відбулося після успішного походу на Казань, коли Іван ІІІ вперше прийняв цей титул. Коли Іван IV завоював Казань та Астрахань як цар, він поводився як справжній нащадок Хана Золотої Орди. Чернявський показав, що титул Цар на політичній мові Росії того часу носив в собі ідею незалежності, яка була хановою до 1480 р., і яка потім перемістилася в титул принца; останній, в прийнятті титулу, зробив це після нав’язування власної незалежності казанцям. Так само, Іван IV нав’язав свою волю на Астрахань в середині 16 ст. В 1565 р., повернувшись в Лівонію, Іван поводився не тільки як государ всієї Руси, але як законний правитель нових здобутих територій в долині річки Волги. Він підтвердив своє право на титул Цар (або краще сказати Хан), коли це підтвердили попередні правителі території, які були завойовані і приєднані ним.
Отже, якщо правителі Московії здійснювали перехід на захід як нащадки римських імператорів і духовні спадкоємці Візантійських імператорів то на схід-як наступники ханів великої Євразійської імперії Монголії, частиною якої вони колись були. Як показує московська політична теорія середини 16 ст., з боку православної Росії не було відрази щодо визнання престижу великих мусульманських правителів. Коли Іван почав свої великі походи на Казань як щойно коронований цар Росії Іван Пєресвєтов переконав (якщо Іван хоче швидкого успіху) наслідувати найбільш успішного завойовника того часу – Султана Мохамеда Великого, перед яким тремтить вся Європа. В результаті правителі Московії, використовували всю гаму можливостей, яку пропонувало їх багате минуле – Київської Русі, Римської імперії та імперії Хана – щоб сформулювати імперіальну ідеологію, яка могла покращити їх територіальні амбіції.
Прояв московської зовнішньої політики
З точки зору realpolitik, де панує цілковита влада, що є основною критерією, яка визначає експансію і звуження держав, елементи, які досі обговорювалися є лише ідеологічним підґрунтям, даючи ще й додаткові стимули для експансіоністських амбіцій держави. У випадку Московії спонукальним мотивом для розміщення кордонів стало просте бажання – інстинкт виживання, відповідальності за небезпеку, яку ставила топографія.
Відсутність природних захисних кордонів, які могли б служити для захисту, та суперечливі напружені відносини між Московією та її сусідами змусило Московію серед кількох варіантів боротьби за політичні виживання вибрати такий, при якому вона максимально можливо віддалиться від ворогів. Багатонаціональний та багато культурний склад народу її володіння робив Московію надзвичайно вразливою