Цей процес не має прикладів в історії. Поза пошуками національного захисту зародилася московська зовнішня політика, і на тлі її приголомшеного успіху була заснована Російська імперія Петра Великого.

Коли Московія стала незалежним цілим, вільною від Монгольської влади, її правителі вдалися до методу територіальної експансії як засобу захисту. Навіть попередні приєднання прилеглих князівств можуть бути розшифровані таким чином: Новгород і Твер – для захисту від Литовської експансії, Рязань – щоб зменшити можливість татарської навали. В гонитві за метою захисту нової московської незалежності Іван ІІІ заклав основні принципи зовнішньої політики, які виявились дієвими на протязі 2-ох століть.

Визнаючи технологічну першість Європи, Іван знав, що московське майбутнє залежить від повної участі в її наукових досягненнях, і таке рішення вимагало необмеженого доступу до Європейських наукових центрів. Визначивши всі свої думки, Іван ІІІ пояснив всі принцини майбутньої зовнішньої політики Московії. Насамперед, Московія повинна була зберігати нейтралітет до людей сходу, щоб уникнути військового оточення в спробах переходу на захід. Подруге, Московія повинна була ізолюватися від західних ворогів за допомогою зваженої (розважливої) дипломатії, щоб запобігти інтернаціональній війні, з якою Московія б не справилась. По-третє, Московія мала бути готова до самостійної боротьби з ворогами і не розраховувати на підтримку союзників. Готуючись і керуючи війною з Литвою, Іван дав класичне пояснення цим принципами: під час багаточисельних військових походів на Казань, Іван показав достатню військову перевагу , щоб знеохотити до протистояння; завдяки його терплячим переговорам з Кримським ханом, Іван виграв гарантію його тимчасового нейтралітету, і, нарешті, після обережних дипломатичних переговорів з Молдавією Угорщиною, та Данією, між іншим Іван позбавив Литву військових союзників дозволяючи їй боротися у війні одній, щоб виграти важливі територіальні поступки для Московії.

Василій ІІІ швидко зрозумів точність і розумність батькової зовнішньої політики, в його прийнятності і в його невдачах він чітко бачив всі її принципи. В першій половині свого царювання, в гонитві за західною експансією за порадою Івана ІІІ, Василій ІІІ поважав умови які утримував його батько, в результаті Московія у 1514 р. захопила Смоленськ. В другій частині свого царювання, як не дивно Василій зазнав невдачі в підтримуванні Криму нейтральним. Тому, він пробував керувати жорстокою війною з Литвою, і в той же час він мусив протистояти нападам Криму. Багато переваг досягнутих Іваном були швидко зруйновані через те, що Московська позиція щодо заходу була ускладнена зростаючими суперечками в південних степах. Щоб вгамувати вразливий степовий кордон, Василій вдався до будівельних зміцнень (укріплень) і почав наступальну політику, як не дивно, не відкладаючи атаки на Литву.

Проте він залишив навислу війну в два фронти в спадщину регентам молодого Івана IV в 1533р.

Коли Іван взяв на себе контроль за московською зовнішньою політикою в 1547 р. Московії загрожувала Литва та Крим. Проблеми молодого царя супроводжувались “відродженням Казані через підбурення Криму”. Протягом першого періоду його правління, Іван та його радники поволі повернулися до прийняття правил, як Іван ІІІ визнавав найнеобхіднішим для доброго функціонування московської зовнішньої політики. В контексті пакту з Литвою є гарантія, що Московія не повинна приховувати своїх подальших територіальних намірів, тому Московія зосередилась на Казані, здійснюючи чисельні походи, які закінчилися у 1552 р. історичним завоюванням. Потім, щоб забезпечити безпеку торгівлі з Персією та Центральною Азією, Московія наклала свою волю на цілу долину річки Волга, ніякий її житель не був достатньо сильним, щоб підтримувати порядок вздовж відкритих берегів річки. Щоб зберегти мир вздовж річки, яка була надзвичайно важливою для економічного розвитку, Московія захопила цілий регіон і виграла розважливу гарантію щодо охорони східної сторони перед тим, як повернутися до своєї першочергової мети – відбудувати прямий зв’язок з Центральною Європою.

За обставин правління Івана Грозного він та його радники розійшлися у поглядах щодо наступного кроку в зовнішній політиці. Адже Іван надавав перевагу негайному пересуванню на Балтику, що було б логічним продовженням завоювання Волги, декілька його радників обговорювали війну з Кримом, щоб назавжди ліквідувати небезпеку з півдня. Зрозуміло, Іван уникав цього ходу, зазначаючи, що це втягне і Оттоманську імперію противника, якому Московія не могла протистояти на той час. Навпаки, Іван прагнув приборкати степ і відговорити Крим від наступу укладання угоди щодо щорічних стримуючих наступів проти ханства. В той же час Іван сміливо повернувся до заходу і готувався до завоювання Балтики, через яку проходила значна частина торгівлі Московії з Європою. З послабленням сили рицарів Тевтонського ордену і розпадом Лівонії, Польща та Швеція мали бажання захопити контроль над цією стратегічною береговою лінією. Але Польща та Швеція були давніми суперниками Московії, що унеможливлювало унаслідування ними влади в Лівонії. Обидві держави активно дотримувалися політики, яка забороняла Московії право на землю в Балтиці, відколи Іван збудував Івангород навпроти Нарви в 1492 р. Зрештою, Іван не мав вибору, тому він мусив брати ініціативу в захопленні Лівонії, адже його вороги могли заблокувати торгівельні шляхи з Європою.

Якщо ж рішення Івана брати участь в завоюванні Лівонії було правильним і вірним традиціям його дідуся, то його дипломатична підготовка була незадовільною і показувала брак терпіння в порівнянні з Іваном ІІІ. Замість того, щоб чекати поки московська дипломатія запевнить