його у вичерпності війни, Іван пірнув з головою у війну, його поспіх в завоюванні Лівонії (не тільки плацдарм висадки десанту для захисту московської торгівлі) втягнув Московію в затяжну міжнародну війну, яка закінчилась його нищівною поразкою через чверть століття. Війна затягнулася, тому Литва, Польща та Швеція були активно втягнуті в боротьбу за Лівонію та проти послабленої Московії, яка ще й до того була позбавлена своїх військових союзників. В середині війни південний захист Івана був розбитий і Крим наніс у 1571 р. жахливий удар, спаливши Москву.
В 1584 р. коли він помер, через ігнорування тактики зовнішньої політики Івана ІІІ, Московія змушена була ділити кордони з об’єднаним Польсько-Литовським Князівством (договір в Любліні в 1569 р.) і могутньою Швецією, яка звільнилася від данського панування. Разом вони загрожували навіть самому існуванню Московії. Польща, як “охоронець” контр реформаційного католицизму, могла знищити Московію як православну державу. Швеція, як зростаюча Європейська монархічні нація, була на межі зробити з Балтики морську панацею, і щоб досягти цю мету знищити зв’язки Московії з морем, включаючи виходи в Біле море.
Період часу незгод (1605 – 1613 р.р.) показав всі помилки та приреченість московської зовнішньої політики, що вплинуло на її свідомість. Майже одночасно, всі московські вороги повстали проти неї, рішуче настроєні стерти її з політичної карти, або в крайньому випадку перетворити її на периферійну державу без ніякого впливу в західній Європі. Швеція проголосила свої вимоги вздовж Балтики і тимчасово захопила Новгород та його землі. Польща всякими шляхами (під виглядом союзника) проникла в столицю і погрожувала зробити Московію сторожовою охороною для польських амбіцій. З півдня, з Дніпра та Дону, навалилися козацькі загони в пошуках пригод та трофеїв, і тільки погіршили становище Часу Незгод. Тільки героїчний опір та щасливі обставини врятували Московію від нового знищення. Нова династія Романових і планувальники їх зовнішньої політики з великими труднощами та обережністю відродили Московію, обмірковуючи уроки тих страшних часів.
До 1633 р. патріарх Філарет був основною людиною в плануванні зовнішньої політики Московії. В загальному його підхід характеризувався терплячістю та обережністю, і його дух тримався до кінця правління Михайла Романова (1645 р.). Після укладення миру зі Швецією у 1617 р. та з Польщею у 1619 р. Московія не могла сподіватися на довгий відносний баланс сил: разом Швеція та Польща могла перемогти Московію, але по одинці жодна з цих держав не була достатньо сильною, проте Московія не була здатною подолати жодну з них самостійно.