Це по закінченню десятиріч цей східний кордон присунувся до Амуру і Японського моря, Росія залишилась більш-менш не активною в цьому районі. Це було у частині належній до головного західного переміщення російської імперської орієнтації.

Скорочення оптової торгівлі у східних володіннях імперії: продаж Аляски у 1867 р. і територіальне розв’язання суперечок з Японією (включаючи Сахалін та Курильські острови) у 1867 р. Росіяни уже були замішаними на Заході, Близькому Сході і Центральній Азії.

Їхня активність в останньому регіоні призвела до військового вторгнення у західному Китаї, а Синцзянь-Кульдяйський район у китайському Туркестані - залишався окупованим Росією протягом 10 років (1871-1881р.р.). але скоро напрямок розширення російської території зазнавав змін. Рішення побудувати транс-сіберську залізницю (робота над цим шляхом почалась у 1891 р.) знову розпалися інтерес Росії до Азії, тому уряд імперії брав все більшу участь у справах, які стосувалися цих земель. Збіг цих подій надали Росії більшої хоробрості. Китай стрімко занепадав. У ході китайсько-японської війни (1894-1895р.р.), у якій Китай зазнав поразки, Росія може легко встановити цілу низку прав Манетьжурію, де “мирне проникнення” швидко продовжувалося.

У сусідній Кореї росіяни слідували тому ж напрямку. З самого початку, між 1850-1890р.р., вони проявили інтерес до цієї країни. Вже у 1854р. вони вивчили води пн.-сх. частини Кореї, але не починали своїх дій до 1860-их років. Після того, як Приморська провінція була здобута, Росія і Корея почали ділити спільний кордон. В той час росіяни робили кілька спроб відкрити торговельні зв’язки з корейцями в прикордонному регіоні, але, коли одержали відмову від ізольованої влади, то росіяни вже не один відчутний результат: міграцію кількох тисяч корейських фермерів-утікачів від тяжких часів та жорстокого уряду-які оселилися у Приморській провінції.

Спочатку росіяни були прихильними до того, що вони мають розірвані корейські землі, але скоро вони почали скорочувати приплив, змусивши людей зупинитись до середини 1880-их. років. Російська байдужість до Кореї продовжувалась навіть після того, як з’явилось Гермітське королівство. І це було не лише до 1884р., коли Росія підписала договір з Кореєю, а й 8 років після Японії і лише після того, як це зробили такі країни як США, Велика Британія та Німеччина. Безпосередньо щодо висновку цього договору, то Росія була у центрі політичних переворотів та інтернаціональних ускладнень у Кореї, але, швидко визволившись від неприємної ситуації, вона наступні 10 років не втручалась у справи півострова.

В останні роки ХІХ ст. Росія спрямувала свої сили до більш енергійної іноземної політики та вона мала перевагу влади у південній Маньчжурії, держави хотіли зробити прямий удар по зв’язках Росії з Кореєю. Не довга удавана невпевненість, і Росія була знову охочою вступати в скрутне політичне становище у Сеулі, і коли корейці слабкі перед загрозливою Японією, прагнули зовнішньої допомоги, росіяни були готовими і поступливими. Протягом цього переходу (1896-1898р.р.) росіяни насолоджувалися величезною доброзичливістю корейського правління, а їхній вплив там був у зеніті слави. За короткий період активність Росії в Кореї, здавалось зменшилась, але у 1900р. вона поновилася. З військами в Китаї, піднято, щоб допомогти підкорити Вохеr заколот, росіяни були під уявним контролем Маньчжурії, де їхні розгорнуті дії були переміщені на корейський кордон, що піддавало корейців більшому тиску через різні поступки Jaly регіону. Таке відродження російського впливу було прокляттям для Японії, і, отже було компромісом або протиборством і між двома імперіальними державами. Як виявилося, це призвело до російсько-японської війни (1904-1905р.р.)

Прагнення

Важко визначити, що було головною рушійною тогочасного імперіалізму і політика чи економіка, чи окремі індивіди, потреби чи ідеї. Можливо, всі ці фактори поєднувались у заплутану форму, яка ще далі не розгадана. Ми не маємо відношення із загальною теорією імперіалізму. Натомість ми наведемо довідки про прагнення росіян, коли вони розширили свій вплив на Далекому Сході.

Увага могла б зосередитись на 3 засадах, визначених найважливішими в імперіалізмі і політичні, економічні та культурні.

Рання політична мета росіян на Далекому Ссході була повністю занурена у суміжні території, які були малозаселиними та мало захищеними. Але коли кордони Амиру-Улурі утвердились у 1860р.,вони не робили спроби розширити свої володіння дали, ніж до заселених площ Китаю та Кореї. Ні царське самодержавство, ні російський націоналізм не вжили багато заходів для розбудови сильної імперії. До 1890-их рр. росіяни не були зацікавленими у прокладанні сфери впливу чи застосуванні влади непрямим контролем уряду в Пекіні чи Сеуні. Наприклад, у середині 1980-их р.р., коли Корея у спробах нейтралізувати конфліктний тиск Китаю та Японії, дали ідею рос. протекторатові по країні, пропозиція була відхилена. Скрутне становище у Кореї було офіційно визнане політичною відповідальність, а щодо стратегічних міркувань, то росіяни просто не дбали про острів. Така політика, можливо, розглядалась як ніщо інакше, як блок інтересу у часи володіння Далеким Сходом, на цих територіях інтерес міг би відродитись, від Росії очікували, що вона матиме різні ставлення до азіатських сусідів.

Якими б заплутаними не були ці мотиви, рішення побудувати проти транс сибірську залізницю було виразним знаком того, що російський інтерес до Сибіру відновився, свіжий погляд на площі вздовж кордону стримував наслідки. У подробицях, росіяни займали позиції на морі і на суші, які було слабо захищеними. Хоч к-сть російського війська та військово-морський флот збільшились на територіях Далекого Сходу, проте цього було недостатньо. Вони відчували, щ прилеглі території