Поширюючись у такий спосіб, Росія перейняла безжалісну логіку імперіалізму. Росія схилила на свій бік М. для оборони Сибіру, але це означало, що Росія повинна пішла на 1 крок далі від М., яка в свою чергу мала зберігати спокій. З цього випливає, що політичні прагнення Росії у Кореї вже визначені. Це популярно не обговорювалось, що Росія мала специфічні задуми щодо оптичного контролю держави чи домагання певних стратегічних переваг. Хоча таке завершення, можливо було бажаним, але росіяни не переслідували їх з певною метою, навіть коли вони були в найкращій позиції, щоб це зробити у середині 1890-их. Замість цього вони втягнули себе у справи суміжних держав з величезної перспективної точки зору. Тобто, Корея не повинна бути загрозою для М. куди були вплутані росіяни, так це звичайно, не у справи самої Кореї, а Японії чия влада на острові швидко поширювались після того, як вони перемогли свого китайського суперника у 1895 р. Росіяни охоче визнали значну політичну та економічні переваги, які Японія вже досягла у Кореї протягом попередніх десятиріч, але вони не могли припустити можливості, що японська військова сила могла б виграти перевагу на стратегічних територіях. Все ж, політична мета Росії щодо Кореї між 1895 та 1904 р.р. не досягли виняткової переважаючої позиції, а лише заперечується військової переваги Японії.

У середині ХІХ ст. Економічні інтереси Росії у Азії були близько пов’язані з двома аспектами самої російської економіки. По-перше, тому що економічний розвиток затримувався сусідами і тому хотіла передавати свої продукти на Сході. По-друге, швидкість індустріалізація Росії потребувала розвитку Сіберії, і Амур був надзвичайно важливою артерією зв’язку, а також основним джерелом їжі. До 1860 р. Росіяни зазнали І успіху в обох справах. Вони добились комерційних привілеїв у Сенцзяні та зовнішній Монголії, на їхню перевагу, в підписаних договорах відкрилась широка торгівля вздовж узбережжя з Китаєм. Одночасно, сподівання на експлуатацію Амурського регіону були надто зверхніми. Тепер цей регіон був у їхніх руках. Однак, Росія швидко розчарувалась. Та економічна стабільність – нестача продуктів, придатних для продажу, та висока вартість сухопутних перевезень – заважала розвитку китайської торгівлі, до того ж, холодний клімат був серйозною затримкою для їхніх дій вздовж Амуру. Неминуче, що така економічна затримка призвела до того, що втратився інтерес до Азії і російська увага на певний час змінила напрям.

Зрештою, Росія знову спрямувала свою увагу на Схід. Причина була ясною, перешкода на Заході, Росіяни визнали, що їхній економічний прогрес тримався на екстенсивному ринку їх влади на далекому сході. На цих територіях Росія була неадекватною у таких важливих питаннях – населенні, постачанні їжі, сухопутному транспорті та військово-морській могутності. Через ці невдачі треба було побудувати залізницю із сполученням – Європейська Росія – Сіберія. Цей план був обов’язковим, тому що мов ширші та більші наслідки, чим очікувались. З економічної точки зору, залізничний шлях, замість того, щоб бути просто внутрішньою лінією зв’язку, він передбачав зв’язок між Європою та Далеким Сходом. Росія хотіла бути перевізником товарів з двох, замінюючи приморську владу. Супровідно, Азія знову займалася широкою торгівлею промислових товарів. Очевидно, чекали завершення побудови залізниць (завершилось у 1904 р.), і так би Росія займала справедливі передові позиції. Тим часом, переважаючою рисою російської економічної активності у Китаї була співучасть у “????”; Росії це завершилось низкою привілегій у поступливих, напрямлені від будівництва залізниці до гірничної промисловості та торгівлі деревиною. Деякі з них стосувались російської діяльності і в Сіберії, але більшість з них відображали тільки майбутню монополію можливих вкладень.

У Кореї росіяни довгий час були млявими у продовженні своїх економічних цілей. У 1860-их вони намагались регулювати торгівлю у прикордонних районах для того, щоб поставати товари до Прикарпатської провінції, а потім їхні економічні експерименти в амурській долині провелись, Кореї запропонували інші джерела постачання зерна і великої рогатої худоби до Сіберії. Але в обох випадках Росія показала невелику наполегливість. Так, як ринок, острів був занедбаний. Це було не до того часу , коли політичний вплив у Кореї різко зріс у середині 1890-их р.р., а наші росіяни почали приділяти більше серйозної уваги до економічних справ у країні і запізніло вступили у суперництво до концесії (у якій інші держави були зацікавлені протягом десятиріч). Завдяки значній прихильності тогочасного корейського уряду, росіяни скоро отримали значні права по видобуванню лісоматеріалів біля Маньчжурського кордону. Довгі роки росіяни не повністю використовували ці багатства, можливо тому, що їхня внутрішня економіка залишалась відсталою у постачанні великої кількості продуктів за кордон, а також тому, що обмежені ресурси, які були їхньою власністю, мали перейти до підприємств Маньчжурії. Тому лише