За сприянням польської підпільної держави проводилась культурно-освітня і виховна робота серед населення. Делегатура також дбала про збереження музеїв, бібліотек, творів мистецтва, перешкоджала пограбуванню окупантами культурних цінностей.
Польська підпільна держава впливала на всю країну. Діяльність Делегатури спрямовувалася еміграційним урядом. Разом з підпорядковуванню їй СЗБ, вона здійснювала підготовку до збройного повстання, як дорадчий орган. При Делегатурі було створено Політичний погоджувальний комітет (ППК).
У 1942 році СЗБ було перейменовано в Армію Крайову (АК). Вона комплектувалася головним чином з військовослужбовців довоєнної Польщі, а також інших добровольців, що представляли різні політичні партії та організації. АК була підпільною бойовою організацією. Вона підпорядковувалася еміграційному урядові Польської Республіки. У 1942 році АК розгорнула партизанську боротьбу. Командування АК домагалося придбання зброї, проводило військове навчання своїх загонів, займалося розвідкою, здійснювало диверсії проти окупантів. Напередодні визволення Польщі АК налічувала біля 200 тис. бійців. История южных и западных славян. – Т.2.– Новейшее время. – С.116.
В Польщі збройну боротьбу проти гітлерівців організовувала створена 5 січня 1942 році у Варшаві на основі комуністичних осередків Польська робітнича партія (ППР). Наприкінці 1942 році вона налічувала біля 8 тис. осіб. Поставивши мету сприяти червоній армії у визволенні польських земель і встановленні народної влади. ППР виступила за створення широкого антифашистського фронту. Вона ж висловлювалася за співробітництво з делегатурою та АК на умовах рівності. У 1942 році зусиллями ППР була створена військова організація Гвардія Людова (ГЛ), яка розгортала партизанську збройну боротьбу проти окупантів на усій польській території. Загони ГЛ нищили ворожі поїзди, залізничні шляхи, спалювали військові склади, вбивали окупантів та їх спільників. У 1944 році ГЛ налічувала 60 тис. бійців.
Проти окупантів виступило і Стронніцтво людове (СЛ), яке залучало сільську молодь у Батальйони хлопські (БХ). Вони вступали у збройні сутички з фашистами і знищували їх.
Для боротьби з окупантами у 1939 році ВРН створила 12-тисячну військову організацію, яка наприкінці 1943 року налічувала 68 тисяч бійців.
На польських землях виникали партизанські загони з числа українців, росіян та інших іноземців, які головним чином вирвалися з фашистських концентраційних таборів і разом з поляками громили ворога. Іващук С.О. Бойові дії радянських партизанських загонів на території Польщі (1942-1944) // Проблеми слов’янознавства. – 1991. – Вип..40. – С. 70-74.
У боротьбі за визволення з-під окупації велику підтримку полякам надавали католицька та інші церкви.
Поляки перешкоджали фашистам у знищенні євреїв. Цьому сприяла створена при Делегатурі еміграційного уряду Рада допомоги євреям „Жегота”. Вона збирала для євреїв кошти, виготовляла для них фальшиві документи, таємно розміщувала в польських сім’ях та сирітських притулках при монастирях єврейських дітей. Створена у Варшавському гетто, Єврейська бойова організація встановила зв’язки з командуванням АК і ГЛ. Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. Назв. Праця. – С.291-292. Це посприяло повстанню євреїв цього ж гетто, яке розпочалося 19 квітня 1943 року. Воно було відповіддю на знищення насильно зібраних сюди людей. Протягом кількох тижнів тут проходили жорстокі бої між жителями гетто і фашистами. Поляки не давали змоги гітлерівцям перекидати до гетто нових карателів. Вони врятували сотні його жителів. Незважаючи на поразку, повстання у Варшавському гетто свідчило про зростання опору фашизму. Поляки спасали від знищення також циган.
Розгортанню Руху Опору в Польщі сприяв поворот у польсько-радянських відносинах, який настав після нападу Німеччини на СРСР. 23 червня 1941 року прем’єр В. Сікорський у радіозверненні закликав СРСР розірвати договори з Німеччиною й повернутися до умов Ризького договору 1921 року. За посередництвом англійського керівництва 4 липня у Лондоні розпочалися радянсько-польські переговори. Їх проводили посол СРСР у Великій Британії Іван Майський та В. Сікорський. На переговорах сторони зайняли різні позиції щодо східних кордонів Польщі. За сприянням англійців у Лондоні 30 липня 1941 року між польським еміграційним та радянським урядами було вкладено угоду, яка передбачала відновлення дипломатичних відносин, амністію засудженим в СРСР полякам, анулювання його ж договорів з Німеччиною щодо територіальних змін у Польщі та створення в Радянському Союзі польської армії. Однак, підтримавши ідею відновлення після звільнення з-під окупації незалежності Польщі, радянський уряд залишив відкритим питання про післявоєнні кордони між двома державами. История южных и западных славян. – Т.2.– Новейшее время. – С.118.
14 серпня 1941 року у Москві була підписана угода між головними командуваннями СРСР і Польщі, яка передбачала формування в СРСР польської армії з числа польських громадян, які опинилися тут внаслідок вересневих подій 1939 року. Польське військо формувалося в районі Куйбишева, Саратова і Бузулука. При цьому виникали великі труднощі. Існувала гостра потреба командних кадрів, які польські представники запропонували дібрати із інтернованих співвітчизників, але достовірної інформації про них від радянських властей вони не одержали.
На початку грудня 1941 року під час зустрічі в Москві із В. Сікорським Й. Сталін пропонував розширити територію Польщі на заході і півночі, але заявив про те, що землі на схід від „лінії Керзона” належатимуть СРСР. 4 грудня 1941 року було підписано радянсько-польську декларацію про дружбу і взаємну допомогу в якій обидва уряди заявили про готовність спільно з союзниками вести війну до останньої перемоги над гітлеризмом, надавати один одному військову допомогу. Вони також висловилися про побудову у мирний час своїх відносин на принципах співробітництва й дружби. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. Праця – С. 518-519; Яровий В. Назв. Праця. –
