В. Василевської у травні 1943 року почалося формування нових польських збройних сил, зокрема 1-ї польської дивізії, піхоти імені Тадеуша Костюшка. Під командуванням генерала Зігмунда Берлінга дивізія ім.. Т. Костюшки прибула на фронт. 12 травня 1943 року вона вступила у бій з фашистами біля містечка Леніно (Білорусія). Пізніше ця ж дивізія ввійшла у склад 1-го корпусу Польської Армії, яка продовжила боротьбу з ворогом на Східному фронті і разом з Радянською Армією наблизилася до польських кордонів. Формування нових польських військових частин, як і 1-шої дивізії здійснювалося під контролем радянських властей. Навесні 1944 року утворено 1-шу Польську армію в СРСР під проводом З. Берлінга. Вона налічувала 78 тис. солдат і офіцерів і підпорядковувалася командуванню Червоної Армії. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця – С. 526.
У листопаді 1943 року у декларації „За що боремося?” ППР заявила, що вона бореться за демократичну Польщу у якій органи влади були б створені „більшістю польського народу”. Партія висунула лозунг „націоналізації великої промисловості і передачі її під контроль заводських Комітетів” та заявила, що поміщицька земля повинна належати селянам і сільськогосподарським робітникам. Подібними закликами комуністи в боротьбі за владу домагалися підтримки робітників, селян та інтелігенції. Водночас вони стверджували, що еміграційний уряд було створено випадково і намагалися цим викликати недовіру до нього та не допустити його до взяття влади. Хрестоматия по истории южных и западных словян. – Т.3. – С. 184-186; Яровий В. Назв. праця. – С. 293.
На майбутню долю Польщі вплинули здійснення улітку 1943 року перелом в ході Другої світової війни та поразки на фронтах держав гітлерівської коаліції. Вони наближували звільнення країн Центрально-Східної Європи від окупації. Враховуючи це, керівники СРСР, США та Великої Британії на Тегаранській конференції, яка відбулася 28 листопада – 1 грудня 1943 року, погодились на розширення сфери впливу Радянського Союзу на цей регіон, розглянули питання про Польщу. Вони попередньо домовилися про те, що її післявоєнні кордони на Сході повинні пройти по так званій лінії Керзона і по річці Одері на Заході. Тобто конференція пропонувала включити до Польщі території Східної Прусії, Помор’я, Сілезії. Разом з цим конференція відклала питання про польський уряд. Цвєтков Г.М. Міжнародні відносини й зовнішня політика в 1917-1945рр.: – С. 184; Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця – С. 528.
1 січня 1944 року у Варшаві було затверджено Крайову раду народову (КРН), у яку крім комуністів ввійшли представники Робітничої партії польських соціалістів (РППС), „людовців” та довоєнних демократичних клубів і підпільних профспілок. Очолив КРН Болеслав Берут. КРН заявила, що її програмним завданням є боротьба за демократичну незалежну Польщу, яка була б у тісному союзі з СРСР і іншими державами антигітлерівської коаліції. История южных и западных славян. – Т.2.– Новейшее время. – С.118;119. Історія Центрально-Східної Європи. – С. 467; Яровий В. Назв. праця. – С. 293-294. Вона заперечувала право еміграційного уряду представляти поляків і висловилася за створення у майбутньому „тимчасового уряду”, який діяв би в інтересах широких народних мас. КРН розпочала організацію „народних рад” у підпіллі, як місцевих польських органів влади. Армію Людову (АЛ), яка об’єднувала антифашистські польські збройні загони, очолив генерал Міхах Жимарський (псевдо „Роля”). Вона завдавала відчутних ударів по фашистах.
Внутрішню і зовнішню політику КРН здійснювала в інтересах СРСР. Вона ж під впливом ППР виступила за народно-демократичну державу, в якій би влада належала робітникам і непролетарським верствам трудящих при керівній ролі пролетаріату. На початку 1944 року в Москві створено Центральне бюро польських комуністів (ЦБПК), яке очолив Алексант Завадський. ЦБПК утворило Польський партизанський штаб, який сприяв переправленню військових кадрів для АЛ, яка діяла у підпіллі. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 529-530.
В той же час польський еміграційний уряд і його прихильники продовжували орієнтуватися на західні держави. Вони виступали за відновлення парламентської демократії, пропонували частково націоналізувати промисловість, провести аграрну реформу, відновити східний кордон 1939 року.
У роки війни польське підпілля, яке підпорядковувалося еміграційному уряду, виступало за збереження Східної Галичини і Волині за Польщею. Це було причиною того, що провідники ОУН.-УПА домагалися переселення поляків з цих територій за Сян і Буг. В наслідок збройної боротьби між поляками і українцями на Волині і в Галичині у 1943-1944 рр. загинуло понад 100 тис осіб цивільного населення. Історія Центрально-Східної Європи. – С. 467-468.
Визволення Польщі та формування нових органів влади
21 липня 1944 року частини Червоної Армії та Польської Армії форсували Буг і почали визволяти територію Польщі. За попередньою згодою КРН, СПП і радянського уряду у липні 1944 року в Москві був створений Польський комітет національного визволення (ПКНВ), який був по суті урядом лівих сил, а КРН стала своєрідним парламентом. Очолив ПКНВ Едвард Осубка-Моравський. 21 липня на основі прийнятого КРН декрету, АЛ і 1-ша Польська армія (СРСР) були об’єднані у Військо Польське (ВП). Міністром оборони і головнокомандувачем ВП призначено М. Роля-Жимерського.
ПКНВ у свої діяльності спирався на державні органи, збройні сили і союзника – СРСР, що дало йому змогу проводити у життя свою політику. Її основні напрями були відображені в проголошеному 22 липня маніфесті. Заперечуючи право еміграційного уряду на владу в Польщі, маніфест визнавав, що вона повинна належати КРН, а ПКНВ проголошувався законним „... органом виконавчої влади для керівництва визвольною боротьбою народу, для завоювання