незалежності і відновлення польської державності”. Хрестоматия по истории южных и западных славян. – Т.3. – С. 226-229. Далі наголошувалося, що до створення Законодавчого сейму в Польщі будуть діяти основні положення Конституції 17 березня 1921 року, вказувалося на необхідність здійснити в країні соціально-політичні перетворення – провести земельну реформу, передати підприємства, торгові і банківські установи у тимчасове управління держави, повернути Польщі землі на Заході і Балтиці. У маніфесті закликалося до спільної боротьби і мобілізації усіх сил на розгром гітлерівської Німеччини. Хрестоматия по истории южных и западных славян. – Т.3. – С. 226-229.
ПКНВ був визнаний СРСР. 27 липня від імені ПКНВ Е. Осубка-Моравський підписав таємну угоду про кордон між СРСР і Польщею по „лінії Керзона”. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 532.
Разом з цим на владу в Польщі продовжував претендувати еміграційний лондонський уряд. Але він не мав належної підтримки зі сторони керівників західних держав, оскільки вони щодо майбутнього Польщі дотримувалися домовленостей зі Сталіним. Зорієнтовані на еміграційний уряд, підпільні партії створили 9 січня 1944 року Раду національної Єдності (Раду єдності народової, РЄН), яка в програмному документі „За що бореться польська нація”, закликала до відновлення Польщі в кордонах 1939 року, повернення країні західних та північних земель. У цьому документі також йшлося про здійснення економічних та соціальних змін, зокрема, розширення прав колективної власності і державного регулювання економіки, перерозподіл земельної власності, забезпечення соціальних і політичних прав національних меншин. РЄН надавалися повноваження підпільного парламенту.Її очолив соціаліст Казімєж Пужак (1883-1950). У травні 1944 року Делегатура була перетворена на Крайову раду міністрів на чолі з Яном Станіславом Яновським (1882-1953). Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 530-531. Яровий В. Назв. праця. – С. 294. Створення РЄН і Крайової ради міністрів засвідчило підготовку „лондонського табору” до взяття влади після визволення з-під окупації Польщі.
Досягненню мети польського еміграційного уряду підпорядковувало свої дії командування АК. На основі плану „Бужа” воно спрямовувало свої сили на допомогу радянським військам у боротьбі проти гітлерівців. На початку липня 1944 року загони АК спільно з частинами Червоної Армії визволили Вільнюс. Вони завдали відчутних ударів по фашистських військам на Волині, Львівщині, Поліссі. Не зважаючи на це, радянське командування пропонувало військовослужбовцям АК вступити у Військо Польське. Значна частина офіцерів АК, зберігаючи вірність своїй присязі, не підкорялися цьому розпорядженню, а тому була інтернована органами НКВС. Загони АК відійшли в сторону Варшави і продовжували підпільно вести боротьбу з гітлерівцями.
У липні 1944 року частини Червоної Армії підійшли до півдня від Варшави за лінію Вісли. Однак фашисти зупинили наступ радянських військ і відкинули їх від Варшави. Не плануючи в найближчі місяці зосереджувати сили на підступах до польської столиці, радянське командування вирішило здійснити наступ на Балканах. Польські історики стверджують, що припинення наступу Червоної Армії на березі Вісли, як і продовження її збройних дій на Балканах, були продиктовані прийнятими в ім’я великодержавних інтересів СРСР політичними рішеннями. Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. Назв. праця. – С. 296. Польські автори також пишуть, що Сталін не хотів допустити того, щоб поляки самі звільнили Варшаву.
В цих умовах, підтримане еміграційним урядом, командування АК без згоди союзників і СРСР вирішило почати повстання в Варшаві. Воно поставило завдання силами поляків звільнити столицю, повністю встановити в ній польську владу.
1 серпня 1944 частини підпільної АК під командуванням генерала Тадеуша Бур-Комаровського (псевдо „Бур”) розпочали Варшавське повстання. В ньому активну участь взяло населення столиці. Керівники повстання надіялися на допомогу Червоної Армії. Про надання допомоги варшавським повстанням просив Сталіна С. Миколайчик під час зустрічі з ним в Москві 1 серпня. Однак це прохання Сталін не задовольнив. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 534.
В антифашистській збройній боротьбі повстанці виявили мужність і патріотизм. Спочатку повстання п’ятнадцятитисячному німецькому гарнізону чинили опір 2,5 тис. бійців АК. Підтримавши аківців, варшав’яни формували збройні загони та споруджували барикади. У бої з фашистами вступали і бійці АЛ. У визволених від фашистів районах Варшави легально діяли органи Ради національної єдності, представники Делегатури еміграційного уряду, місцеві органи самоуправління, типографії, видавництва, виходили газети. Дыбковская А., Жарын М., Жарын Я. Там само. – С. 299-300. Патріотичному піднесенню повстанців сприяли митці і артисти, які виступали перед ними з концертами. Разом з цим Варшавське повстання не було належним чином підготовлене і розпочалося у несприятливий для нього час. У повстанців не вистачало зброї, харчів, води, медикаментів.
Водночас гітлерівці зміцнили свої сили. Вони ввели у польську столицю частини СС і вермахту та спрямували проти повстанців танки, літаки і артилерію. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 534. Здійснивши потужний наступ проти повстанців, фашисти прорвали оборону та розчленували їх сили. Вони жорстоко розправлялися з варшавськими патріотами.
Польським повстанцям своєчасно не допомогли уряди Великої Британії і США. Вони лише 30 серпня визнали Армію Крайову союзною армією і почали їй допомагати. Союзники парашутами скидали повстанцям зброю і медикаменти. Під впливом англійських керівників також допомогу надали радянські власті, за розпорядженням яких червоноармійці скидали для повсталих вантажі. Однак вся ця допомога була запізнілою, оскільки повстанці не змогли подолати ворога. Лише 10 вересня, коли повстанці знесилилися у кровопролитних боях з гітлерівцями, війська 1-го Білоруського фронту і діючі у їх складі частини Війська Польського розпочали наступ на