Після 63 днів упертих боїв Варшавське повстання 2 жовтня було придушене. В цей день Т. Бур-Комаровський підписав акт капітуляції повстанців. Гітлерівці майже повністю знищили столицю. За час повстання поляки втратили 18 тисяч бійців та майже 200 тисяч цивільних осіб. Сотні тисяч варшав’ян фашисти кинули в концтабори. Втрати гітлерівців становили 10 тисяч осіб вбитими і 16 тисяч пораненими. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 534-535. Яровий В. Назв. праця. – С. 299.

Не зважаючи на поразку, Варшавське повстання ввійшло в історію Польщі, як вияв найвищого піднесення героїчної боротьби її народу за визволення своєї вітчизни.

У зв’язку з поразкою Варшавського повстання залишилося не зрозумілим кому вдасться стати законним урядом Польщі – ПКНВ чи еміграційному уряду. Поразкою цього ж повстання для здійснення своєї мети скористався Сталін. В цьому ж він заручився підтримкою Черчілля та Рузвельта. У цій складній обстановці прем’єр-міністр еміграційного уряду С. Миколайчик, не отримавши в Москві на переговорах підтримки щодо східного кордону і реорганізації уряду, 24 листопада 1944 року подав у відставку. Його ж змінив на цьому ж посту соціаліст Томаш Арцишевський. Генерал Л. Окуліцький був призначений командувачем АК, а генерал В. Андерс – головнокомандувачем Польських Збройних Сил. З липня 1944 року між Бугом і Віслою при підтримці Червоної Армії і НКВС створювалася нова держава, яка ввійшла в історію, як „Люблінська Польща”. Законодавча влада тут належала КРН, а виконавча – ПКНВ очолюваного Е. Осубкою-Моравським. Керівні позиції у новій державі зайняла ППР. Тут були створені повітові і гмінні(???) управління та місцеві національні ради. ПКНВ було організовано силові органи влади – Управління безпеки (УБ) і Громадську міліцію (МО).

Під впливом радянських властей ПКНВ прийняв декрет про гітлерівських злочинців та їх спільників. Одним декретом про захист держави передбачалася смертна кара тим, хто не визнавав люблінську владу. Тут функціонувало воєнне законодавство Червоної Армії, співпрацівниками органів НКВС і УБ, яке підпорядковувалося ПКНВ, репресували бійців АК, арештували і переслідували члени ОУН. Та УПА. Заарештованих без суду і слідства розстрілювали або відправляли в радянські табори. Разом з цим ПКНВ не визнавав права на владу еміграційного лондонського уряду. ПКНВ оголосив мобілізацію поляків до Війська Польського (ВП).

6 вересня 1944 року ПКНВ прийняв декрет про земельну реформу. Згідно цього декрету передбачалося конфіскувати землі громадян німецької держави, зрадників країни, а також інших власників, загальна площа яких не перевищувала 100 га, або 50 га орних земель. На майбутніх „повернутих землях” вилученню підлягали землі розмір яких перевищував 100 га загальної площі, незалежно від кількості орної землі. Хрестоматия по истории южных и западных славян. – Т.3. – С. 230. Конфіскована земля передавалася малоземельним і безземельним селянам за невелику ціну, яку вони повинні сплатити протягом 15-20 років. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 536.

ПКНВ встановив контроль за промисловими підприємствами, електростанціями та транспортом. Було відновлено науково-культурні товариства, установи та навчальні заклади. Також було вирішено відкрити в Любліні державний університет імені М. Кюрі-Склодовської.

На завершальному етапі Другої Світової війни на основі укладеної 9 вересня 1944 року угоди між урядом УРСР і ПКНВ у Любліні, розпочалася евакуація українського населення з території Польщі в Україну і польських громадян з України у Польщу. Не зважаючи на те, що ця евакуація передбачалася як добровільна акція, вона ж здійснювалася завдяки порушенням прав людини, посиленню міжнаціональної ворожнечі і привела до значних людських жертв і матеріальних витрат. Угода між урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. 5 вересня 1944р. // Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр.. Документи, матеріали, спогади. У трьох томах. – Т.1. – 1939-1945рр. – Львів, 1996. – С. 287-293. Трагічні наслідки мала також реалізація угод про евакуацію населення укладених урядами Білоруської РСР і Литовської РСР з ПКНВ.

В кінці 1944 року відбулися зміни в керівництві еміграційного табору. Не отримавши позитивної відповіді Сталіна щодо східного кордону та підтримки в цьому ж західних держав, С. Миколайчик переконував членів свого уряду погодитися на „лінію Керзона” і цим самим поступитися Москві. Однак С. Миколайчика уряд не підтримав, а тому 24 листопада він подав у відставку. На посту прем’єра його змінив соціаліст Томаш Арцишевський. Яровий В. Назв. праця. – С. 299. Генерал Л. Окуліцький був призначений командувачем АК, а генерал В. Андерс – головнокомандувачем Польських Збройних Сил (ПЗС). Зашкільняк Л., Крикун М. – С. 537. Разом з цим ці зміни не поліпшили ситуації в „еміграційному таборі”, який після невдалої спроби захопити владу у Варшаві переживав глибоку кризу.

31 грудня 1944 року КРН вирішила реорганізувати ПКНВ на тимчасовий уряд. Цей уряд очолив Е. Осубка-Маравський, а його заступниками було призначено комуніста В. Гомуску і людовця Станіслава Януса. У січні 1945 року СРСР визнав польську владу та установив з нею дипломатичні відносини. Яровий В. Назв. праця. – С. 299. Зашкільняк Л., Крикун М. Назв. праця. – С. 537.

У зв’язку з ускладненням становища союзних армій на Заході, що сталося внаслідок успішного контрнаступу німецьких військ в Арденнах У. Черчілль звернувся з проханням до Й. Сталіна розпочати раніше запланованого терміну наступ Червоної Армії. Цей наступ